Війна

В Миколаївській області від повені загинули дві людини

13 чер•Заборона

Підрив російськими окупантами Каховської ГЕС призвів до катастрофічних наслідків. Вода затопила десятки міст і селищ на півдні України, а на північ від водосховища вона навпаки спала, оголивши річкове дно. Головна редакторка Заборони Катерина Сергацкова навідалась у затоплені села Миколаївської області й побачила, як побудовані з глини будинки тануть у воді, а також побувала на похороні людини, яка загинула від повені уві сні.

«Ми були в окупації дев’ять місяців, нікуди не виїжджали, то лучше б нас орки вбили», — кричить Наташа. Літня жінка, вона одягнута у теплу куртку і шорти, а на ногах — мокрі кросівки.

Наталія проводить нас всередину свого будинку у селі Василівка Миколаївської області. Стіни, меблі, речі — все вологе. Тинькування відлипає від стелі й потроху падає на слизьку підлогу. Повітря в домі таке тепле й важке, що здається, ніби стоїш у субтропічному лісі, де неможливо дихати на повні груди. Ще кілька днів і по всьому будинку розповзеться грибок.

Велика вода прийшла на Миколаївщину не одразу. Коли російські окупанти підірвали дамбу у Новій Каховці у вівторок,

6 червня, вода понеслася нижче за течією, затоплюючи Олешки, Кардашинку, Голу Пристань та інші селища вздовж лівого берега Дніпра. У середу вона почала затоплювати Херсон. Пізніше вода розлилася в інші річки й почала затоплювати віддалені від Каховського водосховища населені пункти. Так вона дісталася маленьких сіл вздовж річки Інгулець у Снігурівській, Широківській та Горохівській громадах Миколаївської області.

Наталія (в центрі) на фоні свого будинку в селі Василівка. Фото: Іван Чернічкін / Заборона

Як і Херсон, Снігурівка і села навколо неї пробули під російською окупацією майже дев’ять місяців. Саме через Снігурівку люди виїжджали на підконтрольну Україні територію — там був блокпост росіян, де проводили так звану «фільтрацію»: перевіряли в українських громадян телефони, роздягали їх, щоб подивитися татуювання, та передивлялися речі. Підозрілих відправляли «на підвал» до ФСБ.

Будинки тануть під водою40-річна Лілія жила на вулиці Шкільній разом з двома дітьми й чоловіком. Коли почалося повномасштабне вторгнення, чоловік пішов служити добровольцем у ЗСУ.

Лілія каже, що він був інвалідом — мав клапан у серці й був непридатним до служби, проте сховав документи й нікому не казав про хворобу. 27 вересня під час контрнаступу він загинув, так і не побачивши звільнення свого села.

Будинок Лілії стоїть у воді, ніби посеред річки. Вона ходить по холодній воді боса й не звертає увагу на те, що її лосини наполовину намокли. Вже другий день поспіль її сусіди намагаються відкачати воду з підвалу та подвір’я спеціальною помпою, але води забагато. Жінка заводить нас у дім і торкається стіни. Через легкий дотик частина тинькування обсипається.

Лілія у подвір’ї власного будинку. Фото: Іван Чернічкін / Заборона
Місцеві жителі відкачують воду з подвір’я Лілії. Фото: Іван Чернічкін / Заборона

Будинки у Василівці побудовані переважно з цегли та глини, на кшталт мазанки. Вода розмочує глину, і цегла починає завалюватися. Іван Гайдуш, староста Василівки та ще двох сусідніх сіл, каже нам, що через особливості будування багатьох домівок у селі вже немає — вони пішли під воду. Ті, що вціліли, можуть найближчим часом розвалитися.

«Підвальні приміщення тут побудовані під хатою,

туди зайшла вода — і дім туди завалюється», — каже він.

Лілія розповідає, що після того, як Херсонщину і Снігурівку звільнили від окупантів, вона почала робити у хаті ремонт, адже раніше будинок постраждав від обстрілів. Тепер, після затоплення, це втратило сенс. Вона не розуміє, чи її дім взагалі вистоїть після повені.

Слід від води на паркані показує рівень затоплення на вулиці Шкільній у селі Василівка. Фото: Іван Чернічкін / Заборона

Під час окупації неподалік від її дому на тій же вулиці російські військові обладнали вогневу позицію, а у подвір’ї стояв танк. Сусіди хазяїна дому, де дислокувалися росіяни, розповідають, що окупанти вигнали його з родиною з домівки. У грудні 2022-го, після деокупації, вони повернулися і почали ремонт. Але тепер будинок розкис, і всі докладені зусилля виявилися марними.

«Це якась несправедливість, що когось затопило, когось не затопило, а виплати однакові для всіх, — каже у розпачі мати Лілії, 66-річна Наталія. — От дадуть мені ті шість тисяч. Що я з ними тут зроблю? Хата валиться і все».

Вулиця Шкільна, село Василівка. Фото:
Іван Чернічкін / Заборона

Заснути у водіВелика вода дійшла до Василівки не одразу. Лише через дві доби, розповідає староста Іван Гайдуш, в річці Інгулець почали розходитися береги. До катастрофи, каже він, течія йшла з Кривого Рогу і впадала в Дніпро.

«Зіткнулись дві течії, бурління пішло, до нас несло все — і будки, і плоти, і дерева, що тільки не плило», — розповідає староста.

На другий день катастрофи, 7 червня, затопило міст, що з’єднував Снігурівку з Василівкою, Павлівкою й Тамаринською громадою. Села відрізало. Тоді ж вода перелилася на першу лінію житлового масиву, що біля річки, і дісталася городів. Вночі вода стрімко пішла у двори й наповнила підвали.

Місцеві мешканці довго не вірили, що повінь добереться до їхніх домівок, каже староста, і не одразу почали збирати речі та евакуйовуватися.

Староста села Василівка Іван Гайдуш. Фото: Іван Чернічкін / Заборона

53-річний Вадим Братченко теж не вірив. Він жив у низині, у будинку на вулиці Шкільній. Гайдуш бачив, як той ішов додому з пляшкою на другий день катастрофи, а сусіди вмовляли його переїхати до матері в центр села,

куди не мала дістатися вода.

«Він махнув рукою — “нічого не буде”», — згадує староста.

Зранку до будинку Вадима прийшов його брат. В хаті було повно води, а тіло чоловіка плавало посеред кімнати. Староста каже, що на ньому були лише труси і куртка. «Походу, так і заснув».

«Брат його взяв отак за курточку і витягнув з хати, — згадує Гайдуш. — Вся вулиця була залита водою. Він протягнув його по воді десь сто метрів — до суші. Його замотали в ковдру, довезли до будинку культури, на поріг поклали, і я зателефонував до поліції. Вони приїхали на човні з мотором, все зафіксували й відправили на експертизу в Миколаїв».

Невдовзі після загибелі Вадима його будинок на вулиці Шкільній завалився і пішов під воду.

На шостий день катастрофи чоловіка поховали у селі. Прощатися прийшли десятки людей.

Похорон загиблого під час повені Вадима Братченка. Фото: Іван Чернічкін / Заборона

Похорон загиблого під час повені Вадима Братченка. Фото: Іван Чернічкін / Заборона Вода почала спадати. В Укргідроенерго офіційно повідомили, що пік підтоплення уже позаду. Тепер мешканці затоплених сіл залишились сам на сам з проблемою: де і як жити далі?

«Поки вода зійде, будемо вигрібати», — каже 66-річна Наталія. Її донька Лілія плаче: вона залишилась безробітною з двома дітьми.

«Роботи немає, грошей немає, а тепер і дому немає», — каже вона.

«Наше начальство получає по тридцять тисяч, а я получаю по дві з половиною тисячі. Як я буду тут жити тепер? Що мені робити? — Кричить літня жінка Наташа. — Хтось, знайдіть відповіді!»