Про фронтові будні та як це – понад три місяці кожного дня возити бійців на передові позиції та забирати з них – поговорили з водієм броньованої вантажівки з позивним Капсула.
Фронтовим водіям, притаманні залізна витримка та велика відповідальність, бо ціна помилки може бути занадто високою. Не виключення й наш герой. З Капсулою ми розмовляємо в ангарі. Капсула витирає промаслені руки ганчірками – щойно щось лагодив у своїй вантажівці. Він швидко долає хвилювання, і кожна наступна фраза розкривається як новий поворот фронтової дороги.
«Капсула – це тому, що я вожу броньований МАЗ, у ньому є великий броньований відсік, який називають «капсулою». Тому побратими й дали мені такий позивний», – починає свою розповідь водій.
Дізнаємося, що Капсула з Херсонської області, був у російській окупації. З гнівом згадує, що довелося пережити: вбивства загарбниками близьких, обшуки, грабунки.
«Якось заїхали п’яні орки на БТР у село, почали стріляти у повітря, а мій похресник йшов з іншими дітьми за гуманітаркою. Вони злякались, побігли, а ці тварюки почали по них стріляти. Хлопцю було лише 15 років,
а ці мерзотники його вбили. Я побачив на власні очі, що таке цей клятий «русский мир». Тоді я твердо вирішив будь-якими шляхами виходити на підконтрольну Україні територію, – з ненавистю промовляє Капсула, та продовжує. — Мені це вдалося, і одразу пішов у військкомат, він знаходиться на вулиці Бориса Джонсона, така вулиця є у Нікополі – стильно, модно, молодіжно».
Прийшов, як доброволець, бо прагне скоріше визволити свій край, який тоді ще був у окупації.
Заступник командира батальйону, в якому служить наш герой, підполковник «Ізюм», розповів, що Капсула понад три місяці безперервно «працював» на передовій.
«92 доби возив особовий склад на позиції. Кожного дня вивозив одних та забирав інших. Відповідальність дуже велика, це ж не зерновоз, тут 20 людей за спиною. У свій перший виїзд взагалі нічого не розумів, страху не було. Але з кожним наступним рейсом приходило розуміння, де ти, та що може статися. Кожен виїзд – ніби «квиток в один бік». Той, хто каже, що до всього можна звикнути – бреше, до війни не звикнеш», - каже нацгвардієць.
Просимо його докладніше розповісти про специфіку водіння на фронті.
«Робота водія на передовій – це гірше, ніж ралі, бо там – бездоріжжя – звісно, але тут – на фронті – ще й стріляють по тобі, ти – мішень. На тих ділянках, де лісом прикрита дорога, можна трохи розслабитися, але на відкритих – витискаєш все, на що машина спроможна. Серце б’ється в одному ритмі з мотором, відчуваєш себе єдиним цілим з нею. Броньований МАЗ важить 26 тонн, це лише тара, а 20 бійців у броніках та зі спорядженням – ще плюс дві тонни мінімум. А ще і цинки, ящики та різне цікаве. Літати не вийде, але робимо те, що в змозі», – значуще каже гвардієць.
Наостанок поговорили про те, що потрібно водіям на передовій зараз, та що буде робити Капсула після Перемоги. Макс вже поспішає, напевно, є якась важлива справа, тому відповідає швидко, поглядаючи на годинника: «Потрібні машини 4 на 4, 6 на 6. Особливо в лісах Кремінної, навесні чи восени, коли після дощів дорога перетворюється на якесь болото. Як не дивно, гарно зарекомендували себе ЗІЛи, в них шість коліс ведучих, вони легше, проїдуть там, де моя машина встане. А коли закінчиться війна – піду знов у будівництво, теж колись там працював. Багато чого треба буде відбудовувати, роботи буде багато, та і подобається це мені».
Національна гвардія України
