Військовослужбовець із Миколаєва Руслана Нуца з 2020 року захищає Україну у складі 36-ї бригади морської піхоти. Дівчина потрапила до полону навесні 2022 року. Пройшла Оленівку, Таганрог, Білгородську та Курську області. Руслана повернулася додому 17 жовтня 2022 року.
Спогадами про повернення в Україну після побиття, тортур і примусового співу гімну Росії поділилася з кореспондентами Суспільного .
"Щодня там з вулиці, з двору того СІЗО були чутні крики. Як чоловіків, так і дівчат. Вони знущалися, намагалися якусь інформацію витягти, хлопці кричали: "Не треба, я не знаю, будь ласка". Постійно були ці крики. "Це було важче, бо ти знаєш, що це українці, навіть нехай не з моєї бригади, але українці. І дівчата кричали, а ти сидиш і нічого не зробиш", - розповідає Руслана Нуца.
Після 12 квітня 2022 року, коли Руслана разом із сотнями полонених, жінку перевезли до російського Таганрогу.
"Вони всі говорили: "Ви нікому не потрібні". Через те, що я з Миколаєва, мені казали: "Миколаїв – це вже Росія. Бери російський паспорт". І дуже часто вони нам пропонували російські паспорти брати",
- розповідає військовослужбовець.
Через місяць у Таганрозі дівчину відправили до жіночої колонії до Білгородської області. Ще через три місяці – у Курську. Там, за словами Руслани, їх змушували вивчати російські вірші та співати гімн Російської Федерації.
"Не пояснити, як важко було читати той гімн. Я, мабуть, проплакала годину, доки я все читала. А потім щоранку та вечір, ми його співали. І треба було не те, що співати, а кричати", - каже Руслана .
На дівчину намагалися впливати психологічно, били та катували струмом.
"Це був офіцер. Я навіть його обличчя тоді бачила. Він його не ховав. Але я так зрозуміла, що він був під алкоголем чи на якихось препаратах", - згадує військовослужбовець.
Руслана каже, найщасливіший момент – 17 жовтня: повернення до України.
"Ми вийшли. Я побачила чоловіка у бронежилеті з жовто-синьою стрічкою. Він сказав: "Ласкаво просимо до України. Вирівняйте свої спини", - додає вона.
Після повернення – лікування та реабілітація, відпустка та повернення на службу. Каже, та сама рота і посада, чи сумнівів служити далі — не було. Дівчина згадує перші важкі бої, каже недостатньо досвіду.
"Система добре пишеться в книгах. Насправді все відбувається трохи інакше, особливо коли в тебе мало часу, то зовсім небагато. З'явився досвід і вже на автоматі все відбувається", - розповідає Руслана.
Руслана Нуца кавалер ордена "За мужність" третього та другого ступенів. Медик розповідає, що стати військовою мріяла з дитинства та не шкодує про свій вибір.
