Більшість мешканців захопленої ворогом Мелітопольщини були змушені покинути свої домівки, рятуючись від "руського міра". Анастасія Пилипенко разом зі своєю родиною знайшла тимчасовий притулок на Заході України.
Сімейна лікарка влаштувалася в одну з поліклінік Івано-Франківська. Працює лише місяць, але вже має постійних пацієнтів і більшість із них - переселенці. Окрім традиційних запитань щодо здоров'я, медик цікавиться в кожного, звідки ті приїхали.
- Коли кажуть, що Запорізька область, я завжди питаю звідки, щоб почути Мелітополь. Були три жінки з Мелітополя. Розуміємо одна одну, що ми пережили, - розповідає переселенка в ефірі програми "Гроші".
"Ти - і швидка допомога, і психолог, і педіатр" До повномасштабного вторгнення Росії та якийсь час після окупації регіону Анастасія Пилипенко працювала сімейним лікарем у селі Новгородківка Мелітопольського району.
- Важко, бо ти там один на все село. Ти - і швидка допомога, і психолог, і педіатр. Люди знають, де ти живеш, і вночі можуть прийти, якщо щось трапиться, і вранці, - пояснює медик.
Анастасія запевняє,
що, попри всі труднощі, жодного разу не пошкодувала про свій вибір професії. Дівчина вірить, що бути медиком - її покликання.
- По лінії батька через покоління хтось медик: педіатри, стоматологи, терапевти є. І я також із дитинства хотіла бути або лікарем, або вчителем, - продовжує співрозмовниця.
Лікарський прийом під пильним наглядом окупанта Мелітопольщина була захоплена військами рф ще в перші дні повномасштабного вторгнення. Анастасія прожила і пропрацювала в окупованому ворогом регіоні два місяці.
- Одного дня вони прийшли зі своїм телебаченням і просили мене на камеру записати інтерв'ю. Сказати, що в нас усе добре, що ліки з Криму постачаються. Я відмовилася. Був у той момент страх, але я б не записала. Я вважаю це зрадою, - каже медик.
Дівчина згадує, що спочатку російські загарбники навідувалися в село раз на тиждень, потім візити ставали дедалі частішими. Щоразу рαшиcτи закривали населений пункт на в'їзд і виїзд, обшукували будинки, школи, дитсадки та амбулаторію.
- Ходили по всіх кабінетах, чи немає слідів крові, бинтів, просили списки АТОвців.
Якось раз військовий цілий день сидів на прийомі зі мною, просто дивився, хто приходить, чи немає поранених. У чоловіків татуювання перевіряли на прийомі, - ділиться спогадами сімейний лікар.
"Іди, а ми будемо в тебе стріляти" У сільській амбулаторії, крім Анастасії, працювали ще дві медсестри, але через якийсь час одна з них виїхала. Незабаром почалися проблеми з медикаментами. Якщо перші кілька тижнів після окупації волонтерам ще вдавалося привозити медикаменти із Запоріжжя, то пізніше росіяни заборонили це робити.
- Ліків ставало все менше і менше. Бувало, за ліками приходили бабусі - від тиску, Валідол звичайний, таких ліків не було. І ділили таблетки на чотири частини, - розповідає переселенка.
З кожним днем жити у "звільненому" регіоні ставало дедалі важче. Значно погіршилася ситуація, коли окупанти почали вимагати від медиків з ними співпрацювати. Тоді медперсонал і почав масово звільнятися, евакуюючись на підконтрольну Україні територію.
- Спочатку педіатри, медсестри, сімейні лікарі саме з Мелітополя, з амбулаторій йшли, - продовжує свою розповідь дівчина.
Стала замислюватися про виїзд і Анастасія. Їй потрібно було рятувати маленького сина та інсулінозалежну матір, але й кинути своїх пацієнтів без медичної допомоги дівчина не могла. Саме тому сімейна лікарка вирішила трохи почекати з евакуацією. Але потім настав переломний момент, після якого вона остаточно вирішила їхати.
- У сусідньому селі - мій напарник. Російські військові приїхали до нього в амбулаторію, забрали з собою, вивезли в поле і сказали: "Іди, а ми будемо в тебе стріляти", знущалися з нього, - згадує медик.
На зв'язку з пацієнтами в окупації Наприкінці квітня минулого року, подолавши 21 російський блокпост, Анастасія з мамою і сином дісталися Запоріжжя, після чого вирушили до Івано-Франківська. Трохи оговтавшись, вона почала волонтерити - разом з іншими медиками їздила по центрах, допомагала переселенцям. Зараз працює сімейним лікарем у приватній поліклініці, де безплатно приймають військових, їхні сім'ї та ВПО.
Медик досі підтримує зв'язок зі своїми колишніми пацієнтами з рідного села. На окупованих росією територіях катастрофічно не вистачає лікарів, тож селяни час від часу телефонують, просять кваліфікованої поради.
- У моєму селі медсестра залишилася і вона сама що вміє - робить. На якийсь гострий стан швидка не виїжджає, бо там лікарні переобладнані на госпіталі окупантів, - пояснює сімейний лікар.
Те, що російська армія робить на наших землях, Анастасія Пилипенко називає ніяк інакше, як геноцидом українського народу.
