Про те, що села під Мелітополем щільно заселені рαшиcτськими вояками, відомо всім Вони вибирають удома краще, щоб зробити з них казарми. Ні родичі, ні сусіди нічого не можуть з цим вдіяти.
З початком війни багато жителів нашого регіону виїхали. За своїми квартирами та будинками вони попросили доглядати рідних та знайомих. На жаль, це не допомогло вберегти житло від заселення орками і подальшого пограбування.
Своєю історією поділилася мешканка села Мелітопольського району. Жінка розповіла, що евакуювалася вона разом із сестрою та дітьми. Вдома залишилися батьки, які стежили за їхніми будинками, доглядали городи і наводили лад у дворах.
Але через кілька місяців обидва будинки сестер виявилися розкриті та заселені непроханими гостями.
- Я тільки перед війною зробила ремонт, замінила усі вікна, двері, поставила новий газовий котел. У мене дуже доглянутий будинок і всередині, і зовні. Мабуть він одразу сподобався окупантам, бо заїхали вони до нього майже одразу як з'явилися у селі, – розповідає одна із жінок.
До будинку сестри також заїхали постояльці з автоматами.
Причому їй ще не пощастило більше. З будинку "асвободителі" одразу почали виносити речі, влаштовувати пиятики та стрілянину з автоматів.
Батьки намагалися знайти якусь управу на рαшиcτів, але безуспішно. Ні так звана "районна влада", ні комендатура жодних дій не роблять і навіть відмовляються розмовляти з людьми похилого віку на цю тему.
Більше того, старостою села став далекий родич сім'ї. До нього і звернулися батьки сестер насамперед. Однак чоловік сказав:
- І не сподівайтесь, вам ніхто не допоможе. Вони нікого не питають і роблять, що хочуть. Сказали, що якщо багато говоритимемо, опинимося на підвалі.
Жінка, яка втратила будинок, каже, що спочатку дуже засмутилася і часто плакала. Вона багато і тяжко працювала, щоб облаштувати свій будинок. Але, - додає мелітопольчанка, - свобода все ж таки дорожча. І значить мені судилося заплатити таку ціну, щоб не жити в цьому страху...
