Нещодавно опубліковане дослідження в Journal of Anthropological Archaeology проливає світло на унікальні ритуали поховання, що практикувалися народом, відомим як Південні Же (Southern Jê).
Міжнародна команда на чолі з Луїсом Феліпе де Лімою (Luiz Phellipe de Lima), Даніелою Клоклер (Daniela Klokler) і МаДу Гаспар (MaDu Gaspar) провела аналіз датувань і просторове дослідження за допомогою ГІС, щоб пояснити, чому представники цього народу впродовж століть ховали одних померлих в затишних печерах, а інших - у помітних для очей земляних курганах і огорожах (MECs).
Подробиці: Luiz Phellipe de Lima et al, A song of earth and water: burial caves as sacred and animated Southern Jê deathscapes in Brazil, Journal of Anthropological Archaeology (2024). DOI: 10.1016/j.jaa.2024.101646
Коротко про Південні Же
- Мовна сім'я Же (Jê) з'явилася в центральній частині Бразилії близько 1050 року до н.е. До 840 року н.е. вона розділилася на східну і західну гілки, а потім східна гілка розпалася на каінганів (Kaingang) і лаклãно (Laklãnõ).
- Сучасність Сьогодні єдиними нащадками Південних Же залишаються народи каінган і лаклãно.
- Поховальні печери (SJBCs) Перші подібні поховання відносяться приблизно до 1 року н. е., причому покійні найчастіше не закопувалися в землю, а залишалися на поверхні всередині печери.
- Земляні кургани та огорожі (MECs) Приблизно до 1000 року н. е. в обряди увійшли масштабні земляні споруди на вершинах пагорбів.
- Ієрархічна
Передбачалося, що "еліта" ховалася в курганах, а люди низького статусу - у печерах. - Хронологічна
Ідея про те, що MECs (кургани) повністю витіснили печерні поховання після 1000 року н. е.
Роль води і міфологіяАвтори виявили, що 88% похоронних печер розташовані біля водних об'єктів (водоспади, річки, струмки). Згідно з космологією південних Же, вода - єдина стихія, що зв'язує три рівні світобудови:
- Підземне царство мертвих;
- Земля, де мешкають люди, тварини і ліси;
- Небесний світ зірок і богів.
Контраст із земляними спорудами (MECs)
- Відкритість Земляні кургани зазвичай будувалися на пагорбах, добре видимих з навколишніх поселень.
- Кремація Поховані в MECs люди часто піддавалися спаленню, що, згідно з етнографічними даними, допомагає душі швидше "піти" в загробний світ, зводячи нанівець ризик "шкідництва" живим.
Археологи вважають, що запровадження MECs могло бути пов'язане не стільки з витісненням печер, скільки з культурно-мовними змінами серед південних Же після 840 року н. е. Можливо, різні гілки (каінган і лаклґно) продовжували користуватися старими печерами, але паралельно почали зводити кургани, відбиваючи зміни у віруваннях і суспільних ритуалах. При цьому навіть печери після 1000 року н. е. стали "осучаснюватися": археологи знаходять у них кераміку, вогнища і наскельні малюнки, що відповідають естетиці Південних Же.
Дослідження похоронних практик південних Же свідчить про те, що стародавні суспільства могли поєднувати різні ритуали поховання паралельно, а не послідовно, як передбачалося раніше. Вчені підкреслюють, що для остаточного підтвердження своєї "гібридної" гіпотези їм потрібні подальші дані - додаткові радіовуглецеві датування і ширші археологічні дослідження. Поховання у важкодоступних печерах, підкреслюють автори, залишаються однією з найбільш маловивчених тем в археології Південної Америки і можуть приховувати ще багато нерозкритих таємниць про культурні контакти та ритуали стародавніх народів.
