Генетичні дослідження останніх років пролили світло на унікальні особливості ДНК тибетців, які дозволяють їм комфортно жити на великих висотах Тибетського плато. Завдяки рідкісним мутаціям, мешканці регіону не відчувають серйозних проблем зі здоров’ям, які часто виникають у людей при підйомі на висоту понад 4500 метрів.
Особливості життя на «даху світу»Тибетське плато, відоме як «дах світу», – це простора територія з суворими кліматичними умовами, мінімальними опадами і рідкісними дощами, які часто перетворюються на град. Люди населяли цей край тисячоліттями, і за цей час у них сформувався особливий генетичний профіль, який забезпечує стійкість до низького вмісту кисню та обмежень у харчуванні.
Більшість людей, піднімаючись на висоту понад 2100 метрів, починають страждати від висотної хвороби через зниження атмосферного тиску. Симптоми включають головний біль, нудоту та складнощі з диханням. У важких випадках може розвинутися набряк легень або серцевий напад. Та попри всі ризики, тибетці протягом поколінь пристосовувалися до суворих умов гір.
Ген EPAS1 та спадщина денисівців
Найбільш вражаюча знахідка вчених – це унікальний ген EPAS1, який допомагає тибетцям ефективніше використовувати кисень і запобігає небезпечному згущенню крові. Саме ця генетична особливість захищає їх від гіпоксемії та висотної хвороби, які часто вражають людей на великій висоті. На відміну від інших, у тибетців не спостерігається надмірного збільшення рівня гемоглобіну у відповідь на нестачу кисню, що знижує ризик серцево-судинних ускладнень.
Неймовірно, але один з цих генів, названий EPAS1, був успадкований від денисівців — загадкового виду (або підвиду) стародавніх людей, що зник близько 40 000 років тому. Назва цього виду походить від Денисової печери, яка розташована в долині річки Ануй на Алтаї. Саме там вперше було виявлено останки представників цього виду. Денисівці, які жили на території сучасної Азії десятки тисяч років тому, передали тибетцям частку свого геному. На основі аналізу ДНК вчені дійшли висновку, що приблизно 0,4% генетичного матеріалу сучасних тибетців має денисівське походження. Це є доказом стародавнього схрещування між предками тибетців та денисівцями, яке й обумовило наявність гена EPAS1 у популяції плоскогір’я.
Сенсаційною знахідкою стала щелепа денисівця, знайдена в печері на Тибетському плато. Це підтверджує, що денисівці також були пристосовані до життя на великих висотах. Вчені вважають, що завдяки цим генетичним мутаціям тибетці усього за 3000 років змогли поширити цю корисну рису майже по всій популяції.
Дослідники планують продовжувати вивчення нововиявлених генів, аби краще зрозуміти механізми адаптації до життя у висотних умовах. Також науковці розглядають можливість порівняти адаптації тибетців із представниками інших високогірних народів, зокрема мешканців Анд.
