Уран — головний аутсайдер нашої планетирної системи. Поки Марс і Юпітер купаються в увазі космічних апаратів, крижаний гігант бачив людські технології лише один раз — 40 років тому, коли повз нього пролетів «Вояджер-2».
Читайте також:
Треба переписувати підручники. Юпітер виявився меншим і плоскішим, ніж всі думали Нове дослідження науковців з Массачусетського технологічного інституту (MIT) доводить: якщо ми хочемо повернутися туди не через пів століття, а за життя нинішнього покоління, нам потрібен Starship.
Проблема не в тому, що він нецікавий. Уран — це суцільна аномалія: він обертається «на боці», має дивне магнітне поле, а його супутники можуть ховати підземні океани. Проблема в дистанції. Уран у 19 разів далі від Сонця, ніж Земля. Традиційні ракети на кшталт Falcon Heavy потребують 13 років і купи гравітаційних маневрів біля інших планет, щоб просто дістатися туди. За цей час фінансування може вичерпатися, а науковці, що починали проєкт, — вийти на пенсію.
Дослідники з MIT пропонують радикальну зміну правил гри. Перша суперсила Starship — це дозаправка на орбіті.
Замість того, щоб тягнути все паливо з поверхні Землі одним ривком, корабель може поповнити баки вже в космосі. Це дасть апарату такий імпульс, що він зможе мчати до Урана по прямій, не чекаючи роками на вдале розташування Юпітера чи Сатурна для «підштовхування».
Але найцікавіша ідея — використати сам Starship як гігантське гальмо. Замість того, щоб від'єднуватися після розгону, Starship летить разом із зондом аж до Урана. Корабель, який за проєктом має витримувати пекельну температуру при вході в атмосферу Землі чи Марса, може спрацювати як тепловий щит в атмосфері Урана. Це називається аерогальмуванням.
За розрахунками вчених, поєднання дозаправки та аерогальмування дозволить скоротити час подорожі вдвічі — до 6,5 років. Це справжня революція: місія стає не лише швидшою, а й значно дешевшою в експлуатації.
Читайте також:
Електрохімія Марса. Нове дослідження пояснює аномальні ізотопи Червоної планети
