Дослідники з Единбурзького університету розробили метод біоапсайклінгу, який дозволяє перетворювати пластикові відходи на препарат L-DOPA — один із ключових засобів лікування хвороби Паркінсона.
Про це повідомляє Dezeen, інформує Рубрика.
У чому проблема
Пластикові відходи є однією з найбільших екологічних проблем, адже вони накопичуються у довкіллі, а їхня переробка залишається обмеженою. Водночас більшість фармацевтичних препаратів виробляють із сировини на основі викопного палива, що також має екологічні наслідки.
Яке рішення
Дослідники з Единбурзького університету запропонували підхід біоапсайклінгу — використання мікроорганізмів і ферментів для перетворення відходів на продукти з більшою цінністю.
У межах дослідження їм вдалося синтезувати препарат L-DOPA, який застосовують для лікування хвороби Паркінсона, використовуючи пластикові відходи як сировину.
Як це працює
У межах експерименту дослідники використали пластик поліетилентерефталат (ПЕТ), що широко застосовується у виробництві упаковки для напоїв і продуктів.
Його спочатку розщепили на молекули терефталевої кислоти,
після чого генетично модифіковані бактерії E. coli перетворили ці сполуки на L-DOPA через серію ферментативних реакцій.
За словами вчених, це перший випадок, коли природний біологічний процес застосували для створення ліків від неврологічного захворювання з пластикових відходів.
Керівник дослідження, професор Стівен Воллес, зазначив, що така технологія може відкрити нові можливості для використання відходів як джерела сировини для фармацевтичної промисловості. “Це лише початок”, – сказав професор Единбурзького університету Стівен Воллес, який очолював дослідження. “Якщо ми можемо створювати ліки проти неврологічних захворювань із пластикових пляшок, то цікаво уявити, чого ще можна досягти за допомогою цієї технології“. Метод належить до напрямку біоапсайклінгу, який використовує мікроорганізми та ферменти для розщеплення складних полімерів і створення нових речовин. Подібні процеси можуть відбуватися і в природі, зокрема у бактерії Ideonella sakaiensis, здатній руйнувати пластик.
Наступним кроком дослідники планують адаптувати технологію для промислового застосування.
Водночас екологічні активісти наголошують, що такі технології не повинні замінювати зусилля зі скорочення використання пластику, оскільки масштаби пластикового забруднення залишаються значними.
