Міжнародна група дослідників під керівництвом вченого Університету Токіо Сіґехару Кіношіти зібрала найповніший на сьогодні геном гренландської акули — і виявила два раніше невідомі генетичні механізми, які, імовірно, допомагають цій тварині жити до 400 років і при цьому не хворіти на рак. Дослідження опубліковане у журналі Proceedings of the National Academy of Sciences.
Про це пише IFLScience.
Найстаріший хребетний планетиГренландська акула — абсолютний рекордсмен серед хребетних тварин за тривалістю життя. Радіовуглецеве датування свідчить, що окремі особини доживають до 400 років, хоча похибка методу може становити близько 100 років в обидва боки. Для порівняння — галапагоська черепаха і гренландський кит, теж довгожителі, живуть близько 200 років.
Реклама
Ця акула мешкає в холодних водах північної Атлантики та Арктики, витримує температури до -1,1°C і занурюється на глибину до 3 000 метрів. Росте вона надзвичайно повільно — приблизно 1 сантиметр на рік, а статевої зрілості досягає лише у віці близько 170 років.
Особливо дивує те, що попри велетенські розміри — понад 6 метрів — і таку тривалість життя,
гренландські акули статистично мали б бути буквально всіяні пухлинами. Проте вони майже не хворіють на рак, що вказує на наявність потужних генетичних механізмів захисту.
Читайте також
-

Дата публікації 23:56, 16.05.26 Категорія Наука та IT Кількість переглядів 1090 Життя 200 років без онкології: розкрито механізм, здатний "ремонтувати" пошкоджену ДНК Автор публікації

Ірина Ігнатова
Перша знахідка пов’язана з білком гістоном H1.0, який «упаковує» ДНК усередині клітини. Вчені виявили в ньому унікальну заміну: амінокислота лізин замінена на аргінін. Обидві амінокислоти здатні притягувати до себе ДНК, але лізин може «вимикати» своє притягання, а аргінін — ні. Дослідники припускають, що завдяки цьому акула підтримує ДНК у щільнішій, стабільнішій конфігурації, що чинить опір тому хаосу в геномі,
який є характерною ознакою старіння у більшості хребетних.
Реклама
Друга знахідка стосується феррoптозу — різновиду загибелі клітин, яку запускає надлишок заліза. Виявилось, що гренландська акула має 59 копій гена FTH1b, пов’язаного з білком феритином, що утримує залізо в безпечному стані. Це значно більше, ніж у будь-якого іншого дослідженого виду акул.
«Ми вважаємо, що це дає гренландській акулі незвичайно потужну здатність контролювати загибель клітин — потенційно захищаючи здорову тканину і водночас дозволяючи усувати пошкоджені або ракові клітини», — пояснюють автори дослідження.
Читайте також
-

Дата публікації 19:02, 24.04.26 Категорія Наука та IT Кількість переглядів 891 Гени пам’ятають усе: як спека, яку ви пережили сьогодні, змінить життя ваших онуків Автор публікації

Дар’я Щербак
Щоб підтвердити, як саме ці гени працюють на практиці, знадобляться додаткові дослідження.
Проте сама по собі якість зібраного геному вже є важливим кроком вперед — попередні дві спроби зібрати геном гренландської акули залишили чимало прогалин. Нова версія перекриває 96,7% ДНК тварини і стає найнадійнішою базою для майбутніх досліджень старіння — і не лише у акул.
Реклама
Нагадаємо, люди втратили здатність жити довше через динозаврів Науковці припускають, що наші предки-ссавці втратили гени довголіття через необхідність швидко розмножуватися та виживати в епоху домінування доісторичних гігантів.
Читайте також
-

Дата публікації 23:30, 24.04.26 Категорія Наука та IT Кількість переглядів 790 Ви точно цього не знали: яка несподівана істота панувала в океані 100 мільйонів років тому Автор публікації

Ірина Ігнатова
-

Дата публікації 20:35, 03.05.26 Категорія Наука та IT Кількість переглядів 2922 Дивна "вічно молода" тварина може стати ключем до відновлення кінцівок у людей Автор публікації

Юлія Шолудько
-

Дата публікації 22:16, 23.04.26 Категорія Різне Кількість переглядів 2141 Вчені виявили гігантських "монстрів" віком 100 млн років: який вигляд вони мали Автор публікації

Руслана Сивак
-

Дата публікації 17:42, 16.05.26 Категорія Наука та IT Кількість переглядів 1339 Майбутнє без протезів: створено сироватку, здатну запускати механізм відрощування втрачених кінцівок Автор публікації

Ірина Ігнатова