Попередня хронологія відносить ранню фазу святилища до V–IV ст. до н. е. — часу, коли в північно-східній Італії жили венети, народ з власною мовою і письмом, який у подальшому інтегрувався в римську систему. Збережені написи венетським письмом є особливо цінними для розуміння локальної ідентичності, релігійних практик і суспільного життя до повної римізації.
На місці розкопок знайдено чимало кам’яних стовпчиків‑стел з написами переважно венетським письмом і в меншій кількості — латинською. Багато з них мають тексти на кількох гранях, інколи на трьох сторонах, що вказує на їхню ритуальну, а не суто маркувальну функцію: ці предмети виготовляли так, щоб їх можна було бачити й читати в межах священного простору.
Перетворення в римську добуОсобливо інтригуючий момент — повторне використання інскрибованих каменів у мощенні, яке за попередніми даними датується I століттям н. е. Точне призначення цього мощення ще вивчають, але воно містить матеріал зі старих святих споруд, тоді як деякі лишалися на своїх місцях. Це не свідчить про просте занепадання святилища, а скоріше про безперервність,
трансформацію та адаптацію релігійного простору: місце, що зародилося у венетській традиції, зберегло значення й під впливом Риму
У процесі розкопок відкрито прямокутні фундаментні конструкції, які інтерпретують як храми Одна зі споруд має ознаки периптерного храму — тобто будівлі, оточеної рядами колон. Італійські джерела повідомляють, що комплекс може простягатися щонайменше на 1 500 м2; досі ідентифіковано три будівлі, а четвертий елемент ще досліджують. Якщо ці оцінки підтвердяться, мова йтиме не про мале сільське капище, а про значний культовий осередок, що розвивався й розбудовувався з часом.
Пізніше комплекс був завалений сильним паводком річки Адідже, яка в давнину протікала цією місцевістю. Шари мулу, гравію й алювіальних осадів заховали споруди на століття, але разом із тим сприяли збереженню поверхонь, каменів і фундаментів. Для археологів таке «законсервування» часто є перевагою: воно дозволяє досліджувати архітектуру, написи та ритуальне використання матеріалів як єдиний комплекс пам’яті.
Що ще треба з’ясуватиПоки що невідомо, якого саме божества поклонялися в цьому святилищі: подальший епіграфічний аналіз має показати, чи називають циппи імена божества, імена дарувальників або відтворюють усталені ритуальні формули. Найважливішим наразі є скупчення написів і тривала послідовність використання місця, що дає змогу простежити перехід від місцевого венетського культу до римізованого сакрального ландшафту.
Розкопки в Понсо демонструють, що римізація північної Італії була поступовим процесом: старі святині не завжди знищували, часто їх трансформували і інтегрували в нові політичні й архітектурні форми. Під сучасним дорожнім проєктом археологи знайшли не лише храми й написи, а й запис того, як локальна громада перенесла свою релігійну пам’ять у нову історичну реальність.
За матеріалами Arkeonews
50Plus
