Коли мова заходить про суперрідкісні камені, люди зазвичай згадують діаманти чи рубіни. Проте на Землі є дещо еволюційно краще — мінерали, які виникли мільярди років тому взагалі за межами нашої планети. Один із таких реліктів — кротит. Це справжній космічний свідок епохи, коли самої Землі не було навіть у проєкті.
Читайте також:
Коштовна знахідка. У М’янмі виявили гігантський рубін вагою 2,2 кілограма Знайшли його у 2011 році всередині уламка метеорита NWA 1934, який упав в Африці після мільярдів років блукань порожнім космосом.
Утворитися природним шляхом на сучасній Землі цей мінерал просто не здатний. Йому потрібні дика температура (понад 1500 градусів Цельсія) і при цьому мінімальний тиск. На планетах нашого типу так не буває: що глибше під землю — то спекотніше, але й тиск там автоматично зростає. Кротиту ж подавай пекельну жаровню прямо на поверхні. А такі умови існували лише 4,6 мільярда років тому в протопланетному диску, який крутився навколо нашого новонародженого Сонця, пише видання Zme Science.
Метеорити працюють як ідеальні капсули часу. Якщо земна кора постійно переплавляється вулканами,
вивітрюється та зміщується тектонічними плитами, то ці космічні мандрівники залишаються недоторканими з моменту свого народження в сонячній небулі.
Аналіз показав, що кротит — це унікальна кристалічна суміш кальцію, алюмінію та кисню. Цікаво, що люди, самі того не знаючи, навчилися робити хімічного «близнюка» цього мінералу на заводах. Він є головним компонентом високоміцного кальцій-алюмінатного цементу. Молекулярна формула у них однакова, просто атоми в космічному кротиті та в нашому бетоні розставлені в іншому порядку (приблизно як у алмазу та графіту, де основа одна — вуглець, а результат різний).
Схожу хімічну аномалію має й інший суто метеоритний мінерал — дмитріівановіт. Обидва камені назвали на честь відомих геологів: кротит отримав ім'я на честь космохіміка Олександра Крота з Гавайського університету, а дмитріівановіт — на честь дослідника Дмитра Іванова.
Для науки кротит став справжнім підручником з історії Всесвіту. Завдяки йому вчені покроково розписали, як саме гартувалися майбутні планети. Спочатку з гарячої газової хмари навколо Сонця сконденсувалися перші мінеральні зерна.
Потім цей концентрат зіткнувся з іншим газом — багатим на алюміній, але бідним на кальцій. Запустилися хімічні реакції, і камінь почав обростати шарами, наче цибулина. Далі відбулися процеси часткового оплавлення, через що одні мінерали роз'їдало, а між ними викристалізовувалися нові — меліліт та перовськіт. Вже на фінальних етапах охолодження туди додалися хлор та залізо, а земна волога після падіння метеорита просто забила тріщини гідроксидами.
Але й це не межа старості. Поруч із кротитом у метеоритах знаходять так звані «досонячні зерна» (presolar grains). Ці мікроскопічні порошинки виникли на околицях древніх зірок, які вибухнули ще до народження нашого Сонця.
Вивчаючи ці реліквії разом із кротитом, астрофізики збирають докупи головний пазл буття: як речовина давно померлих зірок переплавилася в астероїди, планети і, зрештою, у саме життя на Землі. Геологія — вона не тільки під ногами, вона ще й над нашими головами.
Читайте також:
Реконструкція апокаліпсису. Учені розкрили анатомію супервиверження в Новій Зеландії
