Ще у першу світову війну у складі американської армії служив бродячий метис бостон-тер’єра на прізвисько Стаббі. Він попереджав солдатів про газові атаки, знаходив поранених, провів на службі 18 місяців і взяв участь у 17 боях. Стаббі став одним із найпочесніших військових собак: він отримав золоту медаль, дві медалі Purple Heart і був підвищений до звання сержанта. Що вже казати про нашого пса Патрона?!
Історії про таких чотирилапих героїв у книгах зустрічаються регулярно. А де ж коти Зазвичай вони лежать на батареї і дивляться на нас зверхньо.
Експеримент з котами і собакамиКішки відомі своєю незалежністю та егоїзмом. Щоб з’ясувати, наскільки це відповідає дійсності, дослідники з Університету Етвеша Лоранда в Будапешті провели експеримент, у якому порівняли реакції котів, собак і дворічних дітей.
Досліди відбувалися в домашніх умовах. На очах у тварин і дітей експериментатор ховавав предмет. Іноді це була кухонна губка для миття посуду, яка не цікавила ні дітей, ні тварин, а іноді це була улюблена іграшка або їжа, яка привертала увагу.
Потім експериментатор відходив убік,
і за справу брався «зацікавлений» – батько дитини або власник тварини, який починав шукати предмет. У прикладній манері, схожій на акторську, опікун хвилювався і повторював: «О ні, я не можу знайти його! Що мені тепер робити?»
Результат виявився дуже різним для видів. Понад 75 відсотків собак і дітей або жестом вказували на схований предмет, або йшли й діставали його самі. Ця допомога не була результатом спеціальної підготовки, і нічого матеріального для тварин або дітей за це не передбачалося, але вони, схоже, були раді допомогти.
- Собаки і діти, коли предмет загублено, в понад 75% випадків або вказували на місце, або приносили його.
- Коти допомагали лише за умови вигоди для себе: коли зникали ласощі або іграшка. І навіть у цій ситуації лише близько 40% котів підходили або дивилися в бік схованого предмета.
Чому коти не допомагаютьІнтуїтивно, дивлячись на власну кішку, яка ніби знає про все і все одно не допомагає, ми скоріш повіримо другому поясненню. Але можливо, це не її вина.
Дикі предки собак, сірі вовки, були вже соціальними і схильними до співпраці. Предки домашніх котів вели одиночний спосіб життя. Коли люди почали одомашнювати тварин, вони підбирали не лише за зовнішними ознаками, але й поведінкою. Можливо, ми ефективно відбирали собак з альтруїзмом, бо цей інстинкт у них уже був, і значно гірше це зробили з кішками. Бо це вони нас обрали, а не ми їх.
То ж, якщо загубили ключі – не чекайте, що кіт допоможе їх знайти. Зверніться до собаки.
За матеріалами BBC Science Focus
50Plus
