Археологи, які працюють на мілководді на північ від Риму, задокументували залишки етруської гавані лише за 130 метрів від стародавнього святилища, що підвищує ймовірність того, що ці два місця були частинами одного комплексу.
Кам’яна гавань розташована біля Санта-Маринелли, приблизно за 90 метрів від сучасної берегової лінії, тоді як святилище розташовувалося безпосередньо в глибині країни з видом на Тірренське море, пише Arkeo News.
Дослідники стверджують, що близькість двох місць, ймовірно, не була випадковою: гавань, можливо, забезпечувала прямий доступ до священного місця, заснованого в шостому столітті до нашої ери та значно перебудованого через кілька поколінь.
Нове дослідження розвиває попередню роботу, представлену в препринті 2024 року, але додає більш обережну хронологію зануреної споруди. Замість того, щоб датувати гавань фундаментом самого святилища, нове дослідження відносить її будівництво, найімовірніше, приблизно до кінця четвертого або початку третього століття до нашої ери — періоду, коли храм також зазнавав значних змін. Якщо це підтвердиться,
дослідники кажуть, що це буде найдавніша відома портова споруда, пов’язана з етруським храмом.
Читайте також:
Таємниці давньоримських мореплавців. Пилок у смолі розкрив технології гідроізоляції кораблів Останки були виявлені під час підводних досліджень уздовж узбережжя між Пунта-делла-Віпера та Капо-Лінаро, районом, більш відомим своєю римською морською археологією. Команда досліджувала прибережний ландшафт навколо Каструм Новум, коли набагато давніше розташування великих кам’яних блоків з’явилося з морського дна приблизно за 800 метрів на північ від римського поселення.
Те, що збереглося, — це не просто розкидане скупчення каміння. Великі блоки кальценіту були укладені організованими рядами, а дрібніше каміння та щебінь заповнювали простір між ними. У найкраще збереженій ділянці два паралельні ряди блоків утворюють боки того, що дослідники ідентифікують як мол або хвилеріз. Споруда зрештою повертає до узбережжя, утворюючи L-подібну гавань площею приблизно 3000 квадратних метрів.
Одна особливість робить цю конструкцію особливо цікавою. Вузький канал, шириною близько 60 сантиметрів,
проходить крізь кам’яну кладку та з'єднує захищений басейн з відкритим морем. Дослідники інтерпретують це як спосіб підтримки циркуляції води та зменшення накопичення осаду всередині гавані — свідчення того, що споруда була спроектована навмисно, а не просто адаптована з природної якірної стоянки.
Читайте також:
Сотні амфор. Біля Сицилії на глибині 46 метрів знайшли 2100-річний римський корабель Частина гавані, схоже, включала існуюче скельне утворення, але зовнішній мол був штучним. Багато його фігурних блоків, ймовірно, були видалені в давнину та повторно використані в іншому місці, залишивши переважно базальне каміння, яке було найважче видобути.
Гавань стає набагато більш значною через те, що стояло безпосередньо за нею. Святилище Пунта-делла-Віпера було засноване приблизно у 540−530 роках до н. е. на території етруського міста Цере. Написи та вотивні матеріали ідентифікують божество, якому там поклонялися, як Менерву, етруський аналог римської Мінерви. Археологи також виявили анатомічні вотивні дари та фрагменти свинцевого предмета з написом у священній зоні.
Святилище не було статичним. Воно зазнало перебудови протягом четвертого та третього століть до нашої ери та залишалося у використанні ще довго після свого початкового заснування. Цей пізніший етап набагато тісніше перетинається з хронологією, яку зараз пропонується для гавані.
Читайте також:
Катастрофа часів Ісуса. В Іонічному морі знайшли затонуле судно Зв’язок стає ще більш інтригуючим, якщо врахувати орієнтацію святилища. Згідно з реконструкцією дослідників, його вхід не був спрямований на головний внутрішній шлях до Кастелліни, сусіднього етруського поселення. Він був спрямований на південь, у бік моря та гавані. Дослідження 2024 року показало, що люди, які прибували кораблем, могли залишити набережну та піднятися приблизно на вісім-дев'ять метрів, щоб дістатися до святилища, можливо, шляхом, який функціонував як священний підхід.
Автори пішли далі, припустивши, що моряки, які користувалися гаванню, могли відвідувати святилище та залишати там пожертви. Це залишається радше інтерпретацією, ніж чимось, що було доведено археологічними дарами, оскільки сучасне будівництво залізниці,
Віа Аурелія та пізніша забудова порушили ґрунт між набережною та храмом. Але таке розташування надає зв’язку гавань-храм фізичного виміру, який виходить за рамки їхньої близькості на карті.
Читайте також:
Це дуже красиво. Із затонулого 2000 років тому римського корабля підняли цінні артефакти Раніше NV Техно писав, що влітку 2026 команда Археологічного дослідницького проекту Сан-Джуліано (SGARP) під керівництвом професора Давіде Зорі з Університету Бейлора відкрила нову етруську похоронну камеру неподалік від Риму. Могила яка залишилася повністю запечатаною та без ознак пограбування, розташована поруч з іншою недоторканою гробницею, виявленою в червні 2025 року.
Це відкриття підкреслює археологічну унікальність некрополя Сан-Джуліано, розташованого приблизно за 70 кілометрів на північний захід від Риму, і підтверджує, що захисні заходи території успішно зупинили десятиліття систематичних дій грабіжників могил у південній Етрурії.
Читайте також:
Затонув біля берега. На Майорці знайдено римський корабель віком 1700 років
