Політичні лідери перед масштабними кампаніями масового насильства часто представляли певну групу не просто як ворога, а як неминучу загрозу для більшості. Дослідники вважають, що такі мовні конструкції можуть бути одним із сигналів небезпечної ескалації, хоча самі по собі не дозволяють передбачити геноцид.
Про це пише The Conversation.
Науковці проаналізували 13 промов, які прозвучали перед вісьмома випадками геноциду в період із 1956 до 2000 року. Вони шукали повторювані мотиви, які з’являлися у виступах політичних і військових лідерів до початку масового насильства.
Однією з найпомітніших закономірностей стало формування образу певної групи як джерела близької та серйозної небезпеки. При цьому відкриті заклики до фізичної розправи траплялися рідше, ніж риторика про необхідність захиститися від уявної або перебільшеної загрози.
Дослідники звернули увагу, що така риторика дозволяє перевернути ролі та представити потенційних нападників як сторону, яка нібито захищається. Майбутніх жертв при цьому можуть описувати як агресорів, змовників або силу, від якої суспільству потрібно терміново оборонятися.
Одним із прикладів стала пропаганда перед геноцидом у Руанді 1994 року. Тутсі подавали не лише як чужу групу, а й як повстанців та загрозу для більшості хуту.
Автори вважають, що образ «захисної» боротьби може бути сильнішим інструментом мобілізації, ніж прямі заклики взятися за зброю. Саме тому увагу пропонують звертати не лише на відверто насильницькі висловлювання, а й на те, як лідери описують окремі групи населення.
Ще один повторюваний мотив — твердження про зв’язок внутрішнього противника із зовнішніми силами. Подібні конструкції дослідники виявили, зокрема, у промовах Слободана Мілошевича та аргентинського генерала Хорхе Відели.
У таких випадках внутрішню групу намагалися представити частиною ширшої зовнішньої загрози. Це дозволяло поєднувати страх перед «ворогом усередині» з образом іноземного втручання або агресії.
Дослідники наголошують, що аналіз політичної риторики не дає точного способу передбачити майбутній геноцид. Водночас повторювані мовні схеми можуть допомагати раніше помічати процеси, які супроводжують радикалізацію та підготовку суспільства до масового насильства.
