Сліди в Нью-Мексико свідчать про те, що люди неодноразово відвідували береги озера в період потепління та посух. Однак збереження відбитків залежить від умов навколишнього середовища і не дає змоги точно підрахувати чисельність стародавнього населення.
Люди неодноразово відвідували стародавнє озеро на території нинішнього національного парку Вайт-Сендс у Нью-Мексико приблизно 23,5–21,7 тисячі років тому. У цей час озеро міліло, рослинність змінювалася, а більш вологі періоди чергувалися з посухами. Зіставити людські сліди зі змінами навколишнього середовища дозволило дослідження, опубліковане в Science Advances.
Окрема робота в журналі Fossil Studies показує, чому кількість збережених відбитків не можна безпосередньо перетворювати на оцінку чисельності населення. Сліди свідчать про присутність людей у певні моменти, але не дають безперервного запису їхнього життя.
ДеталіПід час розширення розкопок дослідники виділили 20 шарів і пакетів відкладень зі слідами людей. Хронологію уточнили за радіовуглецевими датами хвойного пилку та насіння водних рослин. Пилок, органічні молекули та склад відкладень також допомогли відтворити умови навколо озера Отеро.
На початку дослідженої послідовності тут було постійне озеро, а навколишні гори вкривали хвойні ліси. Потім регіон почав нагріватися, випаровування посилилося, і водойма зменшувалася. Близько 23,2 тисячі років тому стався короткий, але сильний епізод посухи: вода стала солонішою, поширилася рослинність, яка краще переносила посуху.
Як пояснює Університет Арізони, дослідження дозволило простежити зміни з кроком у середньому близько 50 років. Це дає уявлення про зміни, які могли бути помітні в межах людського життя, а не лише протягом тисячоліть.
Чому сліди зберігаються нерівномірноУ модельному дослідженні, опублікованому в серпні в журналі Fossil Studies, Метью Беннет (Matthew Bennett) і Саллі Рейнольдс (Sally Reynolds) розглядали людей, які переміщалися навколо озера зі змінним рівнем води. Відбитки утворювалися на відповідному м’якому ґрунті, але зберігалися лише за умови вдалого поєднання подальшого зволоження та поховання осадами.
Модель показала, що на підсумкову хроніку сильно впливають час кліматичних коливань, форма улоговини та організація переміщень.
Чисельність людей сама по собі мала порівняно слабший вплив. Люди могли активно користуватися берегом і майже не залишити викопних слідів; невелика група за сприятливих умов, навпаки, могла залишити багато збережених відбитків.
Чому це важливоЗнахідки пов’язують присутність людей із конкретним, мінливим середовищем останнього льодовикового максимуму. Вони не встановлюють, коли саме люди вперше прийшли до Америки, і не доводять безперервного проживання однієї групи біля озера протягом усього дослідженого періоду.
Зв’язок шарів із слідами та кліматичними змінами теж не можна автоматично пояснювати тим, що посуха приваблювала сюди людей. Вона могла створювати умови, за яких відбитки краще зберігалися. Розмежувати дії стародавніх людей та геологічний відбір слідів — одне із завдань подальших досліджень.
Роботи підтримували, зокрема, Геологічна служба США та програми National Park Service, Національний науковий фонд США та британська Arts and Humanities Research Council. Моделювання пояснює можливий механізм збереження слідів, але не відтворює точну чисельність або маршрути конкретних стародавніх груп.
Джерело
- Kathleen B. Springer та співавтори. Humans experienced abrupt environmental changes at White Sands during the Last Glacial Maximum. Science Advances, 2026, 12, eaeh0707. DOI: 10.1126/sciadv.aeh0707. Ліцензія статті: CC BY 4.0.
- Повний текст дослідження в PubMed Central.
- Matthew R. Bennett, Sally C. Reynolds. «Сліди збігу: як клімат і присутність людини формують запис скам’янілих слідів». Fossil Studies, 2026, 4(3), 22, опубліковано 11 серпня. Ліцензія: CC BY 4.0.
- Університет Арізони: кліматична реконструкція Вайт-Сендс.
