Перед смертю мозок може не просто поступово вимикатися, а переживати короткий сплеск електричної активності та особливу електрохімічну хвилю. Неврологи припускають, що саме ці процеси можуть бути пов’язані з відчуттям яскравого світла, виходу з тіла та швидкого перегляду спогадів у людей, які пережили клінічну смерть.
Про це пише Die Welt.
Професор Єнс Драйєр із берлінської клініки Charité пояснює, що смерть є не миттєвою подією, а процесом із кількох фаз. Коли серце слабшає, кров’яний тиск падає, а мозок отримує дедалі менше кисню.
Після зупинки серця й дихання починається клінічна смерть, але клітини мозку ще певний час залишаються живими. На цьому етапі стан ще може бути оборотним, якщо людину вдається реанімувати.
За спостереженнями дослідників, коли надходження кисню зменшується, активність мозку спочатку може посилитися, а потім стихає. Далі мозок переходить у режим різкого енергозбереження.
Через кілька хвилин може виникати так звана термінальна розповсюджена деполяризація — електрохімічна хвиля, яка проходить через нервову тканину. Драйєр порівнює цей процес із коротким замиканням.
За його гіпотезою, велика кількість нейронів у цей момент майже одночасно переходить у стан збудження. Така синхронна активність потенційно може бути пов’язана з відчуттям, ніби все життя миттєво промайнуло перед очима.
Доказів того, що саме цей механізм безпосередньо створює навколосмертні переживання, поки немає. Драйєр наголошує, що наука все ще не розуміє, як у такому стані може зберігатися або виникати свідомий досвід.
Інша гіпотеза пов’язує навколосмертні переживання із захисним механізмом мозку. За цією версією, під час смертельної загрози мозок може приглушувати сприйняття зовнішньої небезпеки й формувати спокійніший внутрішній досвід.
Драйєр оцінює, що близько 90% описаних навколосмертних переживань мають позитивний характер. За даними одного з досліджень, приблизно 20% людей, які пережили зупинку серця та успішну реанімацію, пізніше повідомляли про подібний досвід.
