Дослідниця Саллі Корнелісон вивчила вівтарі та живопис Вазарі для церкви в Ареццо. Наукові реконструкції допомагають уявити інтер’єр, який зазнав змін у XIX столітті.
Вівтарі та вівтарні картини Джорджо Вазарі (Giorgio Vasari), які були прибрані або знищені під час перебудови церкви Санта-Марія-делла-П’єве в Ареццо у XIX столітті, стали предметом нового дослідження. Історик мистецтва Саллі Корнелісон (Sally Cornelison) із Сіракузького університету зіставила живопис, малюнки та архівні документи, щоб відтворити колишній задум інтер’єру. Результати представлені в її книзі «Vasari and the Sacred Image».
ДеталіВазарі широко відомий як автор «Біографій» художників, скульпторів та архітекторів, що вийшли друком у 1550 році та були доповнені у 1568-му. Корнелісон досліджує його власні роботи: як окремі зображення та вівтарі пов’язувалися з простором церкви, місцевими святими, замовниками та пам’яттю про родину художника.
Графічні реконструкції для книги виконала Сара Рітчі (Sarah Ritchey), випускниця архітектурної школи та програми з мистецтва італійського Відродження Сіракузького університету.
Вони допомагають уявити вівтарі до переробки інтер’єру.
Частина творів збереглася в інших місцях. В авторському проєкті Vasari & Arezzo Корнелісон описує долю головного вівтаря: рішення про його перенесення ухвалили в 1865 році. Конструкцію розібрали й зібрали в церкві Святих Флори й Луцилли. Імовірно, до квітня 1866 року її повністю відновили.
Колишній інтер’єр також допомагають уявити розрізи церкви, виконані Крістофано Донато Конті (Cristofano Donato Conti) близько 1799 року. На них видно розташування вівтарів і дерев’яних хорів до перебудов XIX століття.
Чому це важливоКартина, перенесена з храму до музею чи іншої церкви, опиняється в новому оточенні. Дослідження показує, як її первісне місце було пов’язане з молитвою, сімейною пам’яттю та престижем замовника. За інтерпретацією Корнелісон, Вазарі прагнув створити в П’єві цілісне релігійне середовище.
«Він був чудовим художником», — зазначає дослідниця у повідомленні університету. Її оцінка стосується художньої спадщини Вазарі, яку вона вважає недооціненою на тлі популярності його книги.
Оглянути будівлі, твори та документи можна у відкритому проєкті Vasari & Arezzo. Наукові реконструкції передають запропонований дослідниками вигляд втраченого ансамблю; вони не означають, що демонтовані вівтарі фізично повернули до П’єве.
ДжерелоСаллі Дж. Корнелісон. Vasari and the Sacred Image. Cambridge University Press, 2026. DOI: 10.1017/9781009699006. Використано опис книги видавцем та авторський цифровий проєкт Vasari & Arezzo.
Додаткове першоджерело — повідомлення Сіракузького університету від 27 жовтня 2026 року. Приводом для матеріалу стала публікація Phys.org від 28 жовтня. Повний текст монографії під час підготовки не використовувався; відомості про фінансування дослідження у доступному повідомленні не наведено.
