Наука

Ейфорія бігуна: як власні «канабіноїди» тіла перетворюють марафон на джерело блаженства

6 лис•Newssky.com.ua

У світі спорту існує феномен, що здавна інтригує як атлетів, так і науковців — так звана ”ейфорія бігуна”. Це стан особливого піднесення, зниження тривожності та притуплення болю, що часто відчувається під час або після тривалих фізичних навантажень. Протягом десятиліть головним ”винуватцем” цього явища вважали ендорфіни, природні опіоїди організму. Однак нові дослідження, зокрема публікація в BMC Medicine, перевертають усталені уявлення, вказуючи на іншу, не менш дивовижну групу хімічних сполук — ендоканабіноїди. Виявляється, наше тіло виробляє власні ”канабіс-подібні” речовини, і їхній рівень зростає протягом усього марафону, обіцяючи не лише фінішну лінію, а й справжнє відчуття блаженства. Загадка ”ейфорії бігуна”: від ендорфінів до ендоканабіноїдів

Феномен ”ейфорії бігуна” (runner’s high) — це не просто метафора, а реальний психофізіологічний стан, який відчувають багато спортсменів під час тривалих інтенсивних тренувань. Він характеризується відчуттям ейфорії, зменшенням болю, зниженням тривожності та загальним спокоєм після завершення активності1. Традиційно,

з 1980-х років, цю ейфорію приписували ендорфінам — природним опіоїдним знеболювальним, що виробляються організмом. Вважалося, що саме вони відповідають за притуплення болю та відчуття задоволення, дозволяючи спортсменам долати значні дистанції.

Однак, з часом, ця ”ендорфінова гіпотеза” почала піддаватися сумніву. Ендорфіни є великими, водорозчинними молекулами, яким важко долати гематоенцефалічний бар’єр — захисний фільтр між кровотоком і мозком. Це означає, що, навіть якщо рівень ендорфінів у крові зростає, їхня здатність суттєво впливати на мозок і викликати зміни настрою залишається під питанням1.

Натомість, у центрі уваги науковців з’явилися ендоканабіноїди — малі, жиророзчинні молекули, які виробляються організмом ”на вимогу” з клітинних мембран1. Вони здатні легко проникати через гематоенцефалічний бар’єр і діяти на ті ж канабіноїдні рецептори, що й ТГК (тетрагідроканабінол) — основна психоактивна сполука канабісу1. До двох найбільш вивчених ендоканабіноїдів належать анандамід (N-арахідоноїлетаноламід, AEA) та 2-арахідоноїлгліцерол (2-AG)1. Назва ”анандамід” походить від санскритського слова ”ананда”,

що означає ”блаженство, радість, насолода”, що вже натякає на його потенційну роль у позитивних емоціях.

Лабораторні дослідження почали підтверджувати цю зміну парадигми. Наприклад, експеримент на тваринах 2015 року, проведений Йоганнесом Фуссом, старшим автором нового дослідження, показав, що миші, які бігали у колесі, відчували зниження тривожності та больової чутливості завдяки канабіноїдним, а не опіоїдним рецепторам1. Подальші клінічні випробування на людях у 2021 році, проведені тією ж групою, продемонстрували, що бігуни все ще відчували типові відчуття спокою та ейфорії ”кайфу бігуна”, навіть коли їхні опіоїдні рецептори були заблоковані медикаментами. Це стало вагомим доказом того, що ендорфіни не є обов’язковою умовою для цих ефектів1.

Нове слово в науці: ендоканабіноїди на довгих дистанціях

Більшість попередніх досліджень на людях, що вивчали зв’язок між фізичними навантаженнями та ендоканабіноїдами, обмежувалися тренуваннями тривалістю менше години1. Це залишало відкритим питання: що відбувається з ендоканабіноїдною системою під час справді довготривалих навантажень,

таких як марафони та ультрамарафони?

Саме на це питання спробували відповісти Майкл Зіберс, психіатр з Університетської лікарні LVR в Ессені, та його колеги. Вони провели два польові дослідження за участю тренованих спортсменів на витривалість, прагнучи вивчити біохімічні та емоційні зміни в реальних умовах1. Зіберс зазначив, що здатність людини бігати годинами, а іноді й днями, ймовірно, не може бути пояснена лише анатомією; тут задіяний цілий ”оркестр нейромодуляторів”, які винагороджують нас за стійку фізичну активність і допомагають продовжувати біг, попри втому та дискомфорт1.

Перше дослідження охопило 19 досвідчених бігунів, які подолали марафонську дистанцію (близько 43 кілометрів) навколо озера Бальденей в Ессені, Німеччина1. Для порівняння, через один-два місяці кожен учасник пройшов аналогічну за тривалістю сесію ходьби тим же маршрутом у власному темпі1. Зразки крові бралися на старті, на 14-му та 28-му кілометрах, одразу після фінішу та через 45 хвилин відпочинку. Одночасно учасники оцінювали свій рівень ейфорії, тривожності та фізичного болю за допомогою візуальних шкал1.

Друге дослідження спостерігало за 36 спортсменами (16 бігли 100 км, 7 — 160 км, і 13 — 230 км), які брали участь в ультрамарафоні TorTour de Ruhr у центральній Німеччині. Ці спортсмени також здавали зразки крові та оцінювали настрій до та після забігу1.

Несподівані відкриття на фінішній прямій

Результати досліджень виявилися вражаючими. У марафонському дослідженні рівень анандаміду прогресивно зростав протягом усього забігу1. Вже на середині дистанції концентрація анандаміду була значно вищою під час бігу, ніж під час ходьби, яка викликала лише незначні зміни, і залишалася підвищеною навіть через 45 хвилин після завершення марафону1. Інтенсивність бігу була значно вищою (близько 83% від максимальної частоти серцевих скорочень), ніж під час ходьби (близько 58%)1.

Інший ендоканабіноїд, 2-AG, демонстрував дещо іншу динаміку: його рівень був нижчим на початку бігу порівняно з ходьбою, але зростав на останніх кілометрах і залишався підвищеним під час раннього відновлення1. Учасники ультрамарафону також показали схожі біохімічні патерни: концентрації як анандаміду,

так і 2-AG були вищими після забігу на всіх трьох ультрамарафонських дистанціях порівняно з початковими показниками1. Цікаво, що післямарафонні рівні анандаміду були майже вдвічі вищими, ніж після ультрамарафонів (32.4 проти 17.1), що, на думку авторів, може відображати вищу інтенсивність коротшої гонки1.

Зміни настрою також були помітними. Учасники марафону повідомляли про вищу ейфорію під час бігу, ніж під час ходьби, у кількох точках, хоча на 28-му кілометрі, де бігуни часто відчувають ”стіну”, ейфорія вже не відрізнялася від ходьби1. Рейтинги тривожності були дещо вищими перед марафоном, ніж перед прогулянкою, потім знижувалися до кінця забігу, а больові відчуття мало змінювалися після 14 кілометрів, але помітно зросли з 28 кілометрів1. В ультрамарафонській групі тривожність знизилася після забігу, особливо на 100 і 160 кілометрах, тоді як біль зростав, а ейфорія статистично значуще не змінювалася1.

Важливо зазначити, що, попри значні біохімічні зміни, лише 3 з 19 марафонців повідомили, що відчували ”ейфорію бігуна” під час забігу, тоді як 8 не відчували,

а 8 були не впевнені1. Серед ультрамарафонців 12 сказали, що відчували, а 19 — ні1. Це свідчить про складність і суб’єктивність цього явища.

Еволюційний погляд та ментальне здоров’я

Дослідники наголошують, що стійка активність ендоканабіноїдної системи є можливим ключем до розуміння того, як люди здатні бігати годинами1. Майкл Зіберс підкреслює: ”Одне з наших найважливіших відкриттів полягає в тому, що власна канабіноїдна система організму залишається активною навіть під час надзвичайно тривалих навантажень”1. Ці молекули, які він називає ”власними канабіс-подібними речовинами організму”, можуть сприяти винагороджувальним, заспокійливим і потенційно болезаспокійливим ефектам бігу1. З еволюційної точки зору, це дуже цікаво, адже люди мають надзвичайну здатність до бігу на витривалість, і ендоканабіноїдна система може бути одним із біологічних механізмів, що роблять тривалий біг не лише фізично можливим, але й психологічно винагороджувальним1.

Зіберс описує перехід, який багато бігунів відчувають під час забігу: ”На початку бігу все може здаватися незручним… Але через деякий час щось може змінитися.

Ваші рухи стають плавнішими, біг відчувається дедалі легше, і ви можете увійти в стан потоку. Іноді це переростає в ейфорію, тоді як повсякденні турботи та стрес відходять на другий план”1.

Ці висновки мають потенційне значення для ментального здоров’я. Як психіатр, Зіберс вважає, що біг може стати цінним інструментом для подолання стресу, покращення настрою та підтримки психічного благополуччя1. Звісно, фізичні вправи не замінюють професійного лікування, коли воно потрібне, але для деяких людей вони можуть бути важливою частиною одужання та повсякденного життя1. Регулярні фізичні навантаження сприяють полегшенню симптомів депресії та стресу, покращують якість життя, зміцнюють самооцінку та соціальні навички. Біг також стимулює нейропластичність, покращує когнітивні функції, такі як пам’ять, увага та навчання.

Виклики та перспективи майбутніх досліджень

Незважаючи на значущість, дослідження має й певні обмеження. Важливо пам’ятати, що вимірювання ендоканабіноїдів проводилося в крові, а не безпосередньо в мозку1. Хоча результати показують суттєві зміни циркулюючих концентрацій ендоканабіноїдів,

точно визначити, що відбувається в мозку під час тривалого бігу, поки неможливо1. Крім того, ”ейфорія бігуна” не викликається однією молекулою; ендоканабіноїди, ймовірно, є частиною набагато більшого та складного ”оркестру нейромодуляторів”, включаючи дофамін, серотонін та ендогенні опіоїди1.

Дослідниця Даніель МакКартні з Університету Сіднея, яка не брала участі в дослідженні, застерегла від припущення, що ці хімічні підвищення безпосередньо генерують емоційні відчуття, про які повідомляють учасники1. Вона наголосила, що дослідження показує, що тривалий біг збільшує концентрацію анандаміду в крові та пов’язаний зі змінами настрою, включаючи підвищену ейфорію та знижену тривожність, але це не встановлює причинно-наслідкового зв’язку1.

Серед інших обмежень, згаданих авторами, є використання ходьби як порівняльного контролю, а не повного спокою, що означає, що контрольна умова все ще передбачала легке фізичне навантаження1. Також учасники обирали власні швидкості бігу та ходьби, що, хоча й зберігало реалістичне середовище, вносило варіації в інтенсивність навантаження1.

Розмір вибірки був невеликим (19 марафонців та від 7 до 16 бігунів на кожній ультрамарафонській дистанції), а зразки крові не бралися під час самих ультрамарафонів1. Емоційні показники базувалися на коротких, однопунктових шкалах, які фіксують лише ”знімок” складних психічних станів1. Важливим фактором є також харчування, яке може впливати на концентрацію ендоканабіноїдів у крові.

Майбутні дослідження можуть зосередитися на фармакологічних та харчових аспектах. Наприклад, було б цікаво перевірити, чи блокування канабіноїдних рецепторів запобігає ”ейфорії бігуна”1. Однак, з огляду на проблеми безпеки, пов’язані з такими препаратами, як римонабант (блокатор основного канабіноїдного рецептора, вилучений з європейського ринку у 2008 році через зв’язок з депресією та суїцидальними думками)1, такі експерименти на людях є складними. Більш реалістичним напрямком є вивчення впливу харчування, особливо споживання вуглеводів, на ендоканабіноїдну відповідь під час тривалих фізичних навантажень1.

Автори сподіваються дослідити, як ці хімічні месенджери діють безпосередньо в центральній нервовій системі під час фізичних навантажень,

можливо, за допомогою методів нейровізуалізації1. Це допоможе краще зрозуміти, що насправді відбувається в людському мозку під час бігу, і як ендоканабіноїдна система взаємодіє з регуляцією болю. Розуміння цих механізмів може надати цінні відомості не лише про біг на витривалість, але й про регуляцію болю та психічне здоров’я загалом1.

Насамкінець, Майкл Зіберс підкреслює, що найзахопливіше в цьому відкритті — це те, що наше тіло може виробляти власні канабіс-подібні речовини просто завдяки фізичній активності1. За правильних обставин це може сприяти абсолютно природному ”кайфу” без споживання будь-яких зовнішніх речовин1. ”Для мене найцікавіше повідомлення полягає в тому, що біг — це набагато більше, ніж просто рух ногами”, — каже Зіберс. ”Це захоплююча взаємодія між нашим тілом і мозком, і розуміння цієї взаємодії може допомогти нам відкрити, чому люди розвинули такі надзвичайні стосунки з бігом на витривалість”1.

Джерела

1. Фармацевтична енциклопедія. ЕНДОКАНАБІНОЇДИ.

2. Anandamide and 2-arachidonoylglycerol: pharmacological properties, functional features, and emerging specificities of the two major endocannabinoids – PubMed.

3. Біг позитивно впливає на психічне здоров’я – Ukr.net.

4. Вчені попередили про вплив бігу на психіку під час стресу – Ukr.net.

5. Вплив бігу на організм людини: користь і шкода – Race Expert.

6. Гомеостаз – Вікіпедія.

рейтинг, Джерело, Озеро

Читайте ще