Ви спите під роботу ППО. Це адаптація чи проблема?
Ловлю себе на тому, що вночі вже не прокидаюсь від сирени. Спершу подумав, що це втома, а потім згадав, що психологи досліджують це ще з часів Другої світової війни.
Звикнути до звуків вибухів —чи це нормально
У 2022-му кожна сирена підіймала нас з ліжка, а зараз ми повертаємось на інший бік і досипаємо. Хтось називає це байдужістю, хтось — втомою. Але в психології є точніше пояснення, і воно досліджене давно.
Перші системні дослідження цього явища провели ще під час Другої світової війни. Перед бомбардуваннями Лондона влада чекала масової паніки й психозів, але цього не сталося: більшість людей уже за кілька тижнів повернулися до буденного ритму. Американський психолог Ірвінг Дженіс пояснив це через різницю між «далеким промахом» і"близьким влучанням" (Janis, 1951).
Далекий промах
Коли ви десятки разів чули сирену, роботу ППО, віддалені вибухи і з вами нічого не ставалось, мозок звикає і перестає сприймати це як активну загрозу. Тобто свідомо ми це розуміємо, але поведінково — ігноруємо.
Так працює згасання умовного рефлексу страху.
На цьому ж механізмі побудована терапія фобій. Тому тіло реагує слабше.
Близьке влучання
Але ця адаптація крихка. Якщо вибух стався поруч, і ви відчули хвилю, почули, як сиплеться скло, побачили наслідки на власні очі, мозок отримує протилежний урок: «звук вибуху = реальна небезпека».
Попереднє звикання може зникнути майже миттєво. Після цього лякають уже не тільки сирени, а й грюкіт дверей у підʼїзді чи вантажівка за вікном.
Тож якщо ви раптом знову почали підскакувати від звуків, це може означати, що ви отримали новий досвід — і це його результат.
Що показав Ізраїль
Мешканці прикордоння Сектору Гази роками жили в режимі «15 секунд до укриття». Дослідники спостерігали за ними чотири роки: до великої ескалації, під час неї і після.
Ті, хто довше жив під фоновими обстрілами, під час ескалації трималися стійкіше. Але особистий досвід (влучання поруч, загроза життю) накопичувався: що більше його було, то більше було симптомів (Stein et al., 2018).
Простими словами: до фону ми звикаємо, а до близьких влучань звикнути не можемо.
Тривалий травматичний стрес
Класичне уявлення про ПТСР побудоване на травмі,
яка вже минула. А що відбувається, коли загроза триває щодня? Для таких випадків ізраїльські психологи запропонували окремепоняття — тривалий травматичний стрес.
У цій моделі чуткий сон, підвищена пильність і миттєва реакція на сирену під час війни вважаються пристосуванням до реальної небезпеки, а не розладом.
Як відрізнити адаптацію від розладу?
Одна з ознак — що відбувається, коли ви в безпеці. Якщо ви поїхали туди, де немає тривог, і за кілька днів тіло відпускає, сон глибшає, напруга спадає, схоже, це була адаптація. Якщо ж і в повній тиші внутрішня «сирена» не вимикається, ви здригаєтесь від звуків, не можете заснути і весь час напоготові, це привід поговорити з фахівцем.
Але не обманюймося. Звикання не означає, що війна минає для психіки безслідно. Національне опитування 2026 року, проведене серед понад 2500 українців, показало, що майже третина відповідає критеріям ПТСР або комплексного ПТСР (Facer-Irwin et al., 2026).
Адаптація і травма можуть жити в одній людині водночас. Можна спокійно спати під ППО і при цьому роками носити в собі спогади про один конкретний вибух.
Тож, можливо, головне питання не «чи я ще реагую на тривоги?», а «чи можу я ще радіти, жартувати, відпочивати й цікавитися чимось, коли я у безпеці?» Якщо так, ваша психіка, схоже, робить свою роботу. А якщо разом зі страхом зникла і радість, на це варто звернути увагу.
Текст публікується з дозволу автора
Оригінал
Усі Блоги NV