Коли молоде Сонце було холодніше і слабкіше, геотермальне тепло могло піднятися з глибини Марса, забезпечивши під поверхнею умови для життя, вважають дослідники.«Навіть якщо парникові гази, такі як вуглекислий газ і водяна пара, закачуються в атмосферу раннього Марса при комп’ютерному моделюванні, кліматичним моделям все ще важко підтримувати тривалий теплий і вологий Марс», — сказав планетолог Луджендра Оджа з Університету Рутгерса в Нью-Брансвіку.«Я і мої співавтори припускаємо, що парадокс слабкого молодого Сонця можна примирити, принаймні частково, якби на Марсі в минулому було сильне геотермальне тепло», — підкреслив учений. Парадокс слабкого молодого Сонця — це протиріччя між наявністю рідкої води в ранній Сонячній системі і слабкістю Сонця. Згідно нашому розумінню зоряній еволюції, через мільярд років після утворення зірки сонячне тепло і світло складали всього близько 70% від нинішнього. Вважається, що під час Ноєвського періоду на Марсі, між 4,1 і 3,7 млрд років тому, вода була в достатку на поверхні планети, але кліматичні моделі ледве досягають температури вище -0,
15 градусів за Цельсієм. Можливість того, що планета нагрівається зсередини, підтримуючи рідкі ґрунтові води протягом тривалого часу, не нова. Гідротермальні мінерали, здобуті глибоко під землею підтверджують моделі внутрішнього нагріву. На Землі, ми бачимо ефекти геотермального нагріву під крижаними щитами в високих широтах. Радіоактивний розпад таких елементів, як уран і торій в земній корі призводить до утворення тепла, яке поширюється на поверхню. Його небагато, але коли є товстий шар льоду, який перешкоджає відходу тепла, може утримуватися достатньо тепла, щоб розтопити частину цього льоду, створюючи підльодовикові озера. Оджа і його команда досліджували можливість того, що це могло статися на Марсі. Вони змоделювали теплофізичну еволюцію льоду і оцінили, скільки тепла потрібно для утворення талої води і підлідних озер на холодному і замерзлому Марсі. Вчені виявили, що умови для танення підземних вод в той час були повсюдними, а вулканізм і удари метеоритів, можливо, забезпечували додаткове тепло. Можливо, що поверхня Марса якийсь час була теплою і вологою,
але цей клімат, за словами дослідників, не буде стабільним в довгостроковій перспективі. Марс втратив своє магнітне поле досить рано, а щільна атмосфера не може існувати без магнітного поля планети. За словами дослідників, тільки на великих глибинах, де була рідина за рахунок геотермального тепла, вода могла залишатися стабільною протягом тривалого часу. Якби на поверхні було життя, воно могло б піти за водою всередину.«Отже, надра може являти собою найбільш довгоживучу населену середу на Марсі», — підкреслив Оджа. Раніше НВ писав, що вчені з США проаналізували нові дані апарату NASA MAVEN і з’ясували, куди поділася марсіанська вода. Виявляється, до повного осушення цієї планети привели пилові бурі і особливості її атмосфери. Вчені з’ясували, що причиною підняття води з поверхні Марса в його атмосферу були пилові шторми, які відбувалися на планеті протягом мільйонів років. Якщо в екзосфері нашої планети такий процес супроводжувався поверненням води на поверхню Землі у вигляді дощу, розріджена атмосфера Марса не дозволяла молекулам випареної води конденсуватися назад в рідину. Автори роботи припускають, що саме таким чином Марс перетворився з планети, схожої на Землю, на пустельний світ. І сьогодні можлива вода на Червоній планеті може бути прихована тільки глибоко під шарами її льодів.
