У 80-х роках тибетський монах знайшов у гірській печері щелепу, яка не належала до жодного з відомих видів людей. Нарешті вчені вияснили, що в печері жили денисівськф люди — прадавній вид, близький до неандертальців. Після появи сучасних людей денисівці частково з ними змішалися, і сьогодні в багатьох представників народів Азії є особливий ген, що дозволяє жити на гірській височині.Про це пише Business Insider.Антропологи не змогли одразу встановити приналежність щелепи, оскільки в ній не було ДНК для порівняння. Та врешті печеру Байшийя, що є буддійським святилищем, взялися досліджувати.Науковці виявили аж три шари залишків життєдіяльності давніх людей, і зразків ДНК для порівняння було вдосталь — залишки шкіри, поту тощо. Печера належала денисівським людям, до цього часу відомим лише за малочисельними рештками з печери в російському Алтаї. Там знайшли лише фрагмент кістки пальця, зуби та фрагменти черепа.Давні люди жили в цій печері протягом більш ніж 100 тисяч років. Дослідники знайшли в печері знаряддя праці денисівських людей і навіть рештки носорогів.
Печера має глибину в один кілометр, а температура взимку всередині складає 8-9 градусів, у той час як назовні може бути до мінус 30.Денисівські люди жили в горах Тибету щонайменше за 120 тисяч років до появи сучасних людей, і висота в три кілометри над рівнем моря не впливала на їхнє здоров’я.
Антропологи зазначають, спираючись на аналіз ДНК денисівських людей, що саме цей вид передав сучасним мешканцям азії особливий ген, який дозволяє жити в гірській місцевості. Ці далекі родичі homo sapiens, здатні жити в жорстких кліматичних умовах гір, зникли близько 50 тисяч років тому, але частина з них асимілювалася.Зазвичай людський організм в умовах височини, де менше кисню, виробляє більше гемоглобіну, який допомагає ерітроцитам захоплювати більше кисню. Проте надмірна кількість цієї речовини може призвести до перевантаження організму та серцевих нападів. Багато тибетців не мають цієї проблеми — їхні тіла не виробляють більше гемоглобіну. Натомість вони мають ген EPAS1, що упереджує згущення крові. Він потрапив до них саме через споріднення з денисівцями десятки тисяч років тому,
так само як і до шерпів, що проживають в сусідньому Непалі.Цей ген також можна знайти серед мешканців східної Азії та островах у Тихому океані. Наприклад, до 5% сучасного населення Папуа Нової Гвінеї мають генетичні сліди споріднення з денисівцями.Завдяки знахідці тибетського монаха через сорок років стало зрозуміло, що маловивчений вид денисівських людей був значно більш поширеним у світі та вплинув на еволюцію сучасних людей. Нині відомо значно більше про ДНК денисівців, ніж про те, як вони виглядали — зокрема немає повного набору кісток, щоб змоделювати їхні скелети та ймовірну зовнішність. Наукова спільнота припускає, що велика кількість неідентифікованих людських кісток з безлічі музеїв світу можуть належати саме денисівцям.Вивчення анатомії кисті та пальців неандертальців показало, що вони дуже вміло поводилися зі списами, молотками та іншими знаряддями праці з довгими ручками.Європейські науковці виростили мозок зі стовбурових клітин людей з Північної Європи, багатих на гени неандертальців. Для дослідження взяли стовбурові клітини британців та інших північних європейців, що містять 1—4% генів неандертальців.Люди володіють незвичайними для тваринного світу кулястими черепами порівняно з нашими стародавніми предками, включно із нашими найближчими вимерлими «кузенами» — неандертальцями. Група вчених визначила два гени, які впливають на форму черепа сучасної людини. Вони походять від неандертальців.
