6 лютого 1996 року над британською науковою станцією «Фарадей» на антарктичному острові Галіндез замайорів синьо-жовтий український прапор. На станції змінився власник – Велика Британія передала її Україні. Безкоштовно, точніше за символічний фунт стерлінгів. З того часу бере відлік історія наукової станції української – «Академік Вернадський». Відповідно до двостороннього меморандуму, українська сторона брала на себе зобов’язання впродовж 10 років передавати дані певних досліджень до Британської антарктичної служби. Британці залишили всю необхідну апаратуру, а також забезпечили українських колег запасними комплектами екіпірування, лижами, спеціальним спорядженням, безліччю всього необхідного для повноцінного життя в крижаній ізоляції.
Напередодні святкової дати – 25-річчя станції «Академік Вернадський» – Національний антарктичний науковий центр опублікував на своїй сторінці в фейсбуці по-справжньому історичні світлини. І згадує обставини, за яких фотографували.
Ось, наприклад, остання команда британських полярників разом із першою групою українців святкують Різдво.
А ця історія про те, за яких обставин в дерев’яну стільницю бару станції «вмурували» британську монету:
Коли Велика Британія вирішила безкоштовно передати Україні свою станцію «Фарадей», держав охочих купити її не бракувало. Чому з-поміж конкурентів було обрано молоду в своїй незалежності, та ще й небагату Україну?
Директор Національного антарктичного наукового центру Євген Дикий каже, що Україна на той момент мала дві суттєві переваги:
– Першою були (й залишаються донині) наші люди – науковці різних галузей, техніки. 25 років тому їх не треба було навчати з нуля, багато хто мав досвід роботи ще у радянській Антарктиді. Британцям тоді достатньо було фактично віддати ключі від станції й сказати: «Шановні колеги, приступайте, працюйте».
І цю нашу перевагу, на щастя, ми зберегли донині.
А от іншу, на жаль, втратили. Чверть століття тому Україна ще мала власний науково-дослідний флот, в тому числі судна льодового класу.
Тоді, виходило так, складався гарний пазл: флот, люди, і нам дають станцію! Створювалася повна інфраструктура – й логістична, й наукова. Деякі дослідження можна було проводити на станції – з суходолу,
інші – у Південному океані навколо Антарктиди.
На превеликий жаль, у 2001–2002 роках відбувся останній рейс українського науково-дослідного судна «Ернст Кренкель» (базувалося в Одесі – ред.). Далі історія розвивалася сумно – всі наші судна льодового класу було або продано за борги, або розпиляно на металобрухт.
З того часу щороку ми фрахтуємо іноземне судно, що, звісно, тягне й додаткові витрати, і зв’язує руки під час досліджень.
Не дивно, що одна з мрій українських полярників – повернутися на станцію «Академік Вернадський» на українському науково-дослідному судні. Немає нічого неможливого – потрібна лише сильна політична воля. Виходом могло би стати придбання «незадорого» криголама в антарктичних експедицій більш багатих країн, для яких він вже застарий, але в наших хороших руках ще служитиме. Щодо науково-технічних кадрів – вони є, в Україні виросло нове покоління висококваліфікованих полярників.
– В Антарктиді розташовані понад три десятки наукових станцій. Чому для України є принципово важливим входити до пулу антарктичних країн?
– Тому що Антарктида – континент майбутнього.
У тому випадку, звісно, якщо не жити виключно сьогоденням, а подумати про дітей та онуків.
Сучасні технологічно розвинені країни інвестують в Антарктиду, яка, з одного боку, є континентом з найбільшими невикористаними запасами копалин, чистої прісної води. Це той ресурс, що скоро – до того все йде! – стане дорожчим за нафту.
Антарктида – це останні 10% площі планети Земля, де іще нічого не видобувається.
З іншого боку, в Антарктиді випробовується така модель відносин між державами, приватними компаніями, окремими людьми в умовах, де жодна з держав немає суверенітету.
От коли Ілон Маск (або хтось інший) вперше висадиться на Марсі, людство опиниться у тій самій правовій ситуації, яка нині відпрацьовується в Антарктиді.
Я би сказав, що Антарктида – потужна лабораторія майбутнього. Країни, що нині працюють у цій «лабораторії», фактично «стовплять» своє майбутнє у засвоєнні ресурсів мінеральних – Антарктики, й біологічних – Південного океану.
Проте є ще й сьогодення. В Антарктиді працює український рибальський флот, податки з якого майже співставні з видатками на утримання станції «Академік Вернадський».
Наприклад, Україна входить до п’ятірки держав, що ведуть видобуток антарктичного крилю – одного з найперспективніших біологічних ресурсів планети, ринок цього товару зростає шалено.
5 фактів про першу українську антарктичну експедицію (за матеріалами НАНЦ)
Передова група 1 УАЕ прибула в Антарктиду наприкінці листопада 1995 року, щоб перейняти досвід у британців, навчитися підтримувати життєзабезпечення станції. Наступні четвірки учасників експедиції дісталися в січні й лютому 1996-го. Для відрядження останньої групи полярників президентський літак виділив Леонід Кучма.
У складі 1 УАЕ були переважно фахівці з досвідом полярних експедицій. Це, наприклад, гляціолог, професор Одеського гідрометеорологічного інституту Леонід Говоруха, який свого часу побував в радянських експедиціях на Землю Франца-Йосифа і в Антарктиду; метеоролог Олександр Янцелевич – учасник двох радянських антарктичних експедицій, а також відомий мандрівник, фахівець з виживання в екстремальних умовах Сергій Гордієнко, котрий у 1995 році здійснив одиночний піший перехід до Північного полюсу.
За рік роботи першої експедиції антарктичний вітер і негода розшматували історичне знамено, підняте 6 лютого 1996 року. З того часу українські полярники завбачливо привозять з собою на антарктичну станцію кілька українських прапорів.
Колір «парадного» одягу першої команди українських полярників був наближеним до національного синьо-жовтого: темно-сині жилетки та куртки з широкою жовтою смугою. Проте в антарктичних сутінках такі кольори роблять людину непомітною, тому від часів сьомої експедиції (2002–2003 роки) українські полярники вдягають червоні куртки.
Зателефонувати на «велику землю» перші полярники могли раз на місяць через супутниковий зв’язок. На розмову з рідними був ліміт – 5 хвилин. Хвилина розмови обходилася в 12 доларів, тоді як середня зарплата в Україні в ті роки складала 10 доларів на місяць.
– Ви сказали про значущість Антарктиди для України як держави. А чим вона важлива для вітчизняних науковців?
– Антарктида дає нам унікальне «вікно можливостей». Не емігрувати з країни, залишатися українським вченим, але при цьому брати участь у глобальних світових проєктах із дослідження планетарних явищ.
Це, скажімо, вивчення процесів глобального потепління, динаміки озонового шару (і так званих озонових дір), взаємодії магнітосфери Землі з близьким космосом. Працюючи в Антарктиді, українські вчені стають частиною світового наукового процесу.
20 січня з Києва на станцію вирушив сезонний загін науковців і технічних спеціалістів, які продовжать модернізацію станції – першу за той час, як «Академік Вернадський» належить Україні.
Станом на сьогодні, як повідомив Радіо Свобода Євген Дикий, команда українських полярників завершила необхідний двотижневий карантин в Пунта-Аренас (Чилі) – портовому місті просто на березі Магелланової протоки і виходить морем до «Вернадського». Ротація основної експедиції відбудеться наприкінці березня – на початку квітня.
– Як відзначатимуть 25-річчя станції ті, хто нині на «Вернадському»?
– Особливо спойлерити не стану, але великий іменинний торт із 25 свічками буде точно!