Представники родини котячих — як-от леви, гепарди тощо — вважаються одними з головних хижаків у сучасних екосистемах. Ймовірно, таку ж роль котячі грали і в доісторичні часи, але нам небагато відомо про те, як багато видів цих тварин тоді було.
Дослідники Джон Оркутт із Ґонзаґського університету (штат Вашингтон) і Джонатан Калід із Університету штату Огайо змогли встановити новий вид шаблезубих котів (підродина Махайродові роду котячих), порівнявши між собою некласифіковані рештки.
Йдеться про плечову кістку невідомого кота, яка тривалий час зберігалася в Музеї історії природи та культури Ореґонського університету. Оркутт знайшов її ще під час навчання в аспірантурі й уже тоді зацікавився, до якого виду котячих вона належить.
Щоб це зробити, Оркутт разом із Калідом шукали інші кістки, опис і характеристики яких збігалися з плечовою кісткою з Ореґона. Їм вдалося знайти загалом сім викопних решток — переважно плечові кістки, але одного разу трапився й зуб.
Далі за допомогою спеціального програмного забезпечення науковці проаналізували подібності між відібраними ними зразками — а також,
що не менш важливо, характерні відмінності від інших видів котячих.
Щоб підтвердити, що плечова кістка дозволяє відрізнити один вид від іншого, Оркутт і Калід також відтворили цифрові моделі плечових кісток сучасних котячих (левів, пум, пантер, ягуарів і тигрів) — кожен із видів можна було чітко розрізнити за цією кісткою.
Тепер дослідники могли підрахувати приблизний розмір виявленого ними виду. Для порівняння: найбільша плечова кістка, яку вони знайшли, була понад пів метра в довжину, тоді як у левів вона завдовжки десь трохи більш як 30 сантиметрів.
Зуб вказував на те, що кіт належав до підродини Махайродових, тобто був шаблезубим. А оскільки в Північній Америці кілька мільйонів років тому водилися носороги й кіт був достатньо великим, щоб на них полювати, вони цілком могли бути здобиччю цього виду.
Оркутт і Калід стверджують, що їхнє дослідження, по-перше, доводить можливість встановлення нового виду котячих лише за плечовою кісткою, а по-друге, порушує «цікаве палеологічне питання».
«Відомо, що великі коти водилися в Європі, Азії й Африці; тепер ми маємо такого і у Північній Америці. Бачимо цікаву модель або повторення на кожному континенті незалежної між собою еволюції великих тварин — доволі специфічного виду полювання, — або ж існування предка великого шаблезубого кота, який поширився на всіх континентах», — пояснює Калід.
