Сотні років по тому дослідники заявили, що нарешті знайшли джерело цього загадкового явища.
Подія, подібна до знаменитого вибуху зірки в Крабоподібній туманності в 1054 році, є однією з декількох яскравих спалахів, зазначених в історичних записах, але, на відміну від Крабоподібної туманності, було складно визначити, що сталося 1181 році.
Історичні записи залишають кілька ключів до розгадки, які були корисні сучасним астрономам. По-перше, час: ця «гостьова зірка» світила 185 днів, з 6 серпня 1181 р по 6 лютого 1182 р. Запис також вказує на її місце в небі, яке було точкою, розташованої між двома китайськими сузір'ями, Чуаньше і Хуагай, недалеко від сучасної Кассіопеї.
Ці шматочки космічної головоломки привели групу дослідників до ймовірного винуватця древнього спалаху: наднової, залишки якої тепер утворюють швидко розширювану туманність під назвою Pa30.
Хмари туманності рухаються так швидко, що в новому дослідженні вчені з Гонконгу, Великої Британії, Іспанії, Угорщини та Франції виявили, що пил і газ Pa30 можуть долати відстань від Землі до Місяця за колосальні п’ять хвилин.
Використовуючи цю швидкість і зробивши зворотний розрахунок, дослідники визначили, що туманність відповідає надновій, яка вибухнула близько 1181 року.
Команда виявила, що туманність Pa30 утворилася з рідкісного і відносно слабкого типу наднової, названого «наднова типу Iax».
«Тільки близько 10% наднових відносяться до цього типу, і вони недостатньо вивчені. Той факт, що SN1181 була слабкою, але дуже повільно згасала, відповідає цьому типу», — сказав Альберт Зейлстра, астрофізик з Манчестерського університету у Великобританії в заяві про нове дослідження.
Вчені також виявили, що зірка Паркера, одна з найгарячіших зірок Чумацького Шляху, також є ймовірним двійником наднової. Вважається, що туманність і зірка є результатом масивного зіткнення і подальшого злиття двох тьмяних «зіркових трупів», відомих як білі карлики.
«Це єдина наднова типу Iax, в якій можливо детальне вивчення залишкової зірки і туманності», — додав Зейлстра. «Приємно мати можливість розгадати історичну і астрономічну загадку».
Раніше НВ писав, що описаний в японській літописі «Ніхон Сьокі» червоний «хвіст фазана»,
який виник в небі над Японією в VII столітті, був, найімовірніше, полярним сяйвом. Таких висновків дійшли Рюхо Катаока, який вивчає космічну погоду в Національному інституті полярних досліджень в Японії, і його колеги.
Згідно з історичними записами, 30 грудня 620 року в небі з’явився загадковий «хвіст фазана». У той час знак вважали поганою ознакою. Сучасні вчені, озираючись назад на записи, задавалися питанням, чи могло видовище бути викликано сяйвом або кометою.
Катаока з колегами почали з порівняння історичного опису з сучасним розумінням полярних сяйв. Хоча ці небесні явища часто бувають зеленими, вони можуть з’являтися в інших кольорах, включаючи червоний, в залежності від того, які елементи в атмосфері Землі активуються зарядженими частинками.
Команда відстежила більш пізні спостереження полярних сяйв, які були видні над Японією в формі віяла на червоному тлі. Це відповідає опису «хвоста фазана» 620 року.
