Офіційна сторінка українського біосферного заповідника “Асканія-Нова” нещодавно повідомила, що до заповідника таки дісталися окупанти, до офісу установи приїхали "високі чини" - перший заступник керівника адміністрації президента Росії Сергій Кірієнко, "т.в.о. губернатора" Херсонської області, колаборант Сальдо та невідома особа у ролі “директора” заповідника Мєщєряков.
“Змушені повідомити про встановлення окупаційною адміністрацією фактичного контролю над Біосферним заповідником, - так прокоментували цей візит на сторінці української “Асканії-Нової”. Окупанти також зареєстрували у своєму державному реєстрі юридичних осіб "Государственное автономное учреждение "Биосферный заповедник "Аскания-Нова".
Проте, цей візит окупантів також засвідчив дивний факт, про який мало хто знав - більше року на окупованих територіях діяв український заклад, що жив за українським законодавством, його, а точніше збереження тварин у заповіднику фінансувала українська держава та наші громадяни.
Як більше року вдалося вижити в умовах окупації та терору ТЕКСТИ поговорили з директором біосферного заповідника “Асканія-Нова” Віктором Шаповалом,
який сьогодні знаходиться на підконтрольній Україні території, та природоохоронцем, головою ГО «Українська природоохоронна група» Олексієм Василюком.
Рік в українському форматіВіктор Шаповал: Сталося так, як, навіть, ми не очікували. Якби мені 24 лютого минулого року сказали, що ми зможемо протриматися в українському форматі більше року, я б напевно у це не повірив. Але це сталося.
І це в умовах, коли ми опинилися обрізаними від “материка” з самого початку. Транспортну логістика зруйновалася від самого початку повномасштабного вторгнення. 24 лютого 2022 року російська бронетехніка о 9-ій ранку вже вийшла на дорогу Чаплинка - Асканія-Нова, яка для заповідника основна.
Олексій Василюк: Ситуація з “Асканією-Новою” справді унікальна. Протягом року “Асканія” в окупації була, як острів України. З усіх інших охоронюваних територій персонал переважно виїхав. Але в “Асканії” не можна було так просто виїхати. Тому що там утримується величезна кількість тварин, в першу чергу копитних. Вони живуть в степу, на зиму їх треба заганяти в теплі приміщення, їх треба доглядати і лікувати.
Плюс “Асканія” - на штучному зрошенні, воду там отримують з артезіанських свердловин, кожного дня треба закачувати воду.
Держава прийняла рішення, що ці люди працюють і зберігають українську спадщину, і вони продовжуватимуть виконувати свої обов’язки, відповідно отримувати зарплату. Так і вібувалося і працівники заповідника підтримували українську природну спадщину.
Фото з фб-сторінки біосферного заповідника "Асканія-Нова"
Віктор Шаповал: Попри окупацію, працівники заповідника отримали зарплату включно до березня цього року.
Але грошей на корма, запчастини, ветеринарні препарати держава не виділяла. У цій ситуації ми звернулися по допомогу.
Олексій Василюк: Ми почали збирати донати. “Українська природоохоронна група” згодилася надати свій банківський рахунок для отримання благодійних внесків на підтримку роботи “Асканії”. Заодно, ми розробляли схеми, яким чином можна допомагати заповіднику. Всі проплати ми здійснювали на неокупованих територіях. Наприклад, ми проплачували українському підприємству на підконтрольній частині Україні за якесь зерно чи буряки, а вже його представник,
що опинився на окупованих територіях, привозив частину отриманого тамтешнього врожаю заповіднику. Таким чином, протягом достатньо тривалого часу ми зуміли годувати тварин. Заодно, це дозволяло фермерам на окупованих територіях, не йдучи на співпрацю з окупантами, збувати отриманий врожай.
Щодо жертводавців, то кошти жертвували як окремі люди, так і цілі організації, як з України, так і з багатьох інших країн.
Віктор Шаповал: Ми працювали з європейськими структурами, виходили на контакт організації і конкретні меценати зі Сполучених Штатів. Тобто ми працювали з усім вільним світом. До мене не було жодних звернень зі сторони якихось жертводавців зі сторони російського блоку. І це, мабуть, добре, тому що таку допомогу ми б не прийняли.
Ми створили резерви, які не вичерпалися до цього часу, і катастрофи в Асканії не трапиться ні сьогодні, ні завтра. Кормів вистачає ще до кінця літнього періоду. Ми думали наперед і готувати записи.Нам довелося подолати незчисленні перешкоди аби вчасно накосити і заготовити якісного сіна, яким тварини прогодувалися цю зиму, і навіть залишилися записи на наступний осінньо-літній сезон.
Коли все зламалосяВіктор Шаповал: Потуги зламати налагоджену роботу почалися ще у квітні - травні минулого року. Але через те, що ми трималися автономно,, не йшли з простягнутою рукою до окупантів, вони на нас не звертали уваги. Мало того, на будівлі селищної ради Асканії відносно довго висів жовто-блакитний прапор. А навпроти на будівлі Інституту тваринництва, яку захопили окупанти, висів російський триколор.
Ще до мого виїзду з окупованих територій до мого кабінету завітали дві персони, які представилися журналістами, але з великим написом ФСБ на фізіономіях. Вони намагалися прозондувати ситуацію та довідатись за наші потреби, посилаючись, що вони можуть звернутися по допомогу до якихось природозахисних груп, я від їхньої пропозиції навідріз відмовився. Брати допомогу з рук тих, хто створив проблеми - це нелогічно, аморально і, зрештою, гидотно.
В реєстрі юридичних осіб Російської Федерації ще у лютому зареєстрували інші правоохоронні об’єкти на окупованих територіях, “Асканія-Нова” протрималася найдовше, її зареєстровали аж у березні. Цікавий нюанс - чомусь у російському реєстрі з назви “Асканії-Нова” зникло ім’я засновника заповідника - Фрідріха Фальц-Фейна.
З чим це пов’язано - я не знаю.
Олексій Василюк: Росія заявила про включення окупованих територій до свого складу, а в російському законодавстві всі заповідники на території Росії є структурними одиницями міністерства екології Росії. Вони також вважають, що всі працівники української “Асканії” автоматично стали працівниками російського клона.
Віктор Шаповал: Зараз вони призначили директором якогось Мещерякова. Не зрозуміло хто це. Судячи з реєстру - громадянин Російської Федерації. Але чи це якийсь херсонський кадр, який отримав російський паспорт, чи це дійсно росіянин - поки невідомо. Де працювала ця людина, чим вона займалася, звідки вона взялася - не зрозуміло. Думаю, якби не приїзд Кириленка і Сальдо, цей Мещеряков можливо взагалі б і не з’явився. А так їх зустрічав наче директор заповідник. Хоча, вочевидь, ніякого стосунку до природоохоронної сфери він не має
Олексій Василюк: У цей момент все зламалося, тому що Росія оголосила цих людей своїми працівниками. Бо до цього ми всім казали, що ці люди працюють в Україні і вони отримують українську зарплату.
Тепер це змінилося. Вони не зможуть більше отримувати зарплату. Але я очікую більшість не ходитиме до росіян на роботу.
Але, що трапиться з тваринами, якщо всі працівники звільняться. Складний вибір і швидше за все комусь треба буде залишитися.
Фото з фб-сторінки біосферного заповідника "Асканія-Нова"
Щодо благодійної допомоги - звичайно, після того як окупанти офіційно оголосили заповідник своїм, ми вже не можемо його підтримувати. Але ми плануємо підтримувати тих працівників, які покинуть “Асканію” і переїдуть на підконтрольні території. Також ми потроху будемо збирати у фонд відновлення “Асканії-Нової”.
Очевидно, що росіяни розграбують “Асканію” під час свого майбутнього виходу з Херсонщини. Тому ми маємо бути готові, як тільки станеться звільнення відразу компенсувати всі ті пограбування, аби люди змогли повернутися на роботу.
Віктор Шаповал: Зараз ситуація виглядає наступним чином - техперсонал змушений залишатися на роботі. Інкримінувати йому колабораціонізм проблематично, тому що, по перше, це техперсонал, а, по друге, доглядати за тваринами комусь треба.
Але навіть у цій ситуації знаходяться люди, які проявляють гідність і йдуть з посад, залишають установу. Частина людей морально зломлених через матеріальні обставини, суцільний тиск, з опущеною головою залишається доглядати за тваринами. Ну і ми чесно повинні сказати, що хтось за тваринами повинен доглядати, інакше вони загинуть.
“Асканія-Нова” - це дуже своєрідний об’єкт. Він має самобутню інфраструктуру на відміну від інших об’єктів природно-заповідного фонду, де охороняють природні екосистеми. В “Асканії” все набагато складніше.
Це в іншому нацпарку не треба бігати за диким кабаном, щоб його нагодувати. А в “Асканії-Новій” є ті самі зебри, антилопи, кулани, які знаходяться в закритих загонах, де треба забезпечувати щоденний догляд. Тим більше це стосується теплолюбних тварин, які до сих пір знаходяться у закритих приміщеннях.
Плюс у нас є дендрологічний парк у сухому степу без зрошення. Він абсолютно залежний від подачі артезіанської води, від догляду, від цілого ряда технологічних робіт, які забезпечують співробітники заповідника.
Примарне майбутнєОлексій Василюк: Я не виключаю,
що вони спробують принаймні частину тварин вивезти. Але це не так легко. Частина тварин живе в степу. Сподіваюся, що звільнення окупованої Херсонщини відбудеться достатньо швидко, аби їм справді було не до цього. Інакше може повторитися ситуація Другої світової, коли німці спочатку вивезли колекції, бібліотеку заповідника, а радянські солдати потім розстрілювали тварин у загонах. Добре, що “Асканія” велика і просто так вбити усіх тварин у степу важко.
Найбільш загрожені тварин в “асканійському” зоопарку. Він у центрі Асканії, тварини там у невеликих вольєрах, їх легко загрузити на машини.
Віктор Шаповал: У нашому заповіднику багато тварин і вони представляють реальну цінність. Але вони цінні як колекція. “Асканія” цінна як “Асканія”, тобто зебри поодинці, бізони поодинці вони сумарно не дадуть асканійського ефекту. . “Асканія” може бути лише в “Асканії”, її неможливо перемістии в інше місце. .
Олексій Василюк: У Росії настільки розкручених, з такою славою заповідників просто немає. У них багато є класних заповідників, деякі з них справді велетенських розмірів.
Але щоб у когось з них була така світова слава як у “Асканії” - такого немає.
Фото з фб-сторінки біосферного заповідника "Асканія-Нова"
Ми повинні розуміти, що в “Асканії” живуть не просто тварини. Вони нащадки тих тварин, які завіз, коли був живий Фальц Фейн понад сто років тому. Він хотів, аби у “Асканії” можна було розводити тварин в умовах акліматизації. Місія “Асканії” полягала у тому, щоб розводити тварин, і у разі їх зникнення на батьківщині ареалу, поновити їх з заповідника.
У “Асканії” є дуже багато копитних, але це вже не американські бізони, не казахські сайгаки, не монгольські коні Пржевальського. Це вже асканійські бізони, сайгаки, зебри. Тому що вони протягом багатьох поколінь за останні сто сорок років акліматизувалися до цих умов. Якщо цих тварин кудись вивезуть, або вони загинуть, не можна буде просто привезти нових. Нові тут не виживуть. Пройшло багато часу і зусиль, щоб тварини стали звичними до цього клімату. І тому у разі втрати цієї колекції тварин, відновити її буде неможливо.
А ще там є дендро-парк, зараз там дерева віком понад сто років, які своєю природньою смертю гинуть і падають, коли доживають свого віку. Весь цей дендропарк існує лише тому, що кожного дня його поливають штучним поливом артезіанською водою.
Віктор Шаповал: Ситуація дуже загрозлива. Жодного інструменту впливу на окупаційну адміністрацію немає. Крім ЗСУ.
