Відправною точкою до винаходу став інцидент, який стався у 1973 році в північно-східній Родезії (нині Зімбабве). Цивільний джип підірвався на радянській протитанковій міні ТМ-46 (заряд 5,7 кг в тротиловому еквіваленті), одна людина – дружина водія – загинула. Міни встановили повстанці, підтримувані Радянським Союзом та Китаєм, які вели боротьбу проти панування білої меншості в Родезії. Встановлення мін стало стандартним засобом для перерізання шляхів сполучення, ізоляції військових укріплень, тероризування людей і заподіяння шкоди та втрат військовим та будь-яким цивільним учасникам дорожнього руху.
Африканський міношукач Pookie. Фото: JOHN WYNNE-HOPKINS
У столиці Солсбері (тепер Хараре) автомобільний інженер Ернест Коншель, чия дружина була двоюрідною сестрою загиблої жінки, був настільки приголомшений, почувши про її смерть, що вирішив застосувати свої навички для пошуку рішень для глобальної проблеми. Результатом задуму стала броньована машина для виявлення наземних мін «Pookie», яка була взята на на озброєння інженерними військами в листопаді 1976 року.
Як не підривати міниТехнічно задача виглядала так: пошук безладно встановлених наземних мін на великій мережі гравійних доріг, щоб прискорити пересування військових колон і конвоїв. Наявність людини з портативним міношукачем, яка йшла попереду конвою, очевидно зменшувала швидкість розгортання військ. Тобто потрібен був саме «автомобіль», який би виявляв міни на швидкості.
Перший прототип виготовили до 1974 року. Його назвали «Леопард», він мав V-подібну чотиримісну броньовану капсулу, встановлену приблизно на 500 мм над землею між передньою та задньою підвісками на шасі VW Kombi. Все було зроблено так, щоб під час вибуху не завдати шкоду капсулі з пасажирами. За наступні шість років було побудовано 800 «Леопардів», з яких 67 підірвали протипіхотні міни. Попри цей успіх, проблемою була необхідність постійно ремонтувати машини після вибухів.
Тому пріоритет змінили на виявлення мін, а не підрив їх прямо в дорозі. Виклик полягав в тому, що потрібно було «винайти» легку форму машини, аби при наїзді на міну вона не детонувала.
Одна з модифікацій Pookie. Фото: JOHN WYNNE-HOPKINS
Рішення несподівано прийшло із «Формули-1»: абсолютно гладкі широкі шини без канавок, які дозволили знизити тиск до мінімуму (менше, ніж тиск ноги людини). В результаті, наїжджаючи на міну, шина «огортала» її Камеру зробили одномісною, водій мав заходити через дах. Додатково на кабіну вішали літієву батарею і обладнання міношукача. Згодом додали систему, яка подає звуковий сигнал в навушник оператору про наїзд на міну. Винахід назвали «Pookie», яке місцевою мовою перекладається як чагарникове дитинча, так називали маленького, пухнастого, нічного африканського примата з дуже великими очима.
А так виглядає пукі, на честь якого назвали розміновувач
Наприкінці 1976 року Pookie пройшов перші польові випробування на найбільш замінованій дорозі в країні. Загалом було знайдено та успішно піднято 12 протипіхотних мін – тріумф для місцевих винаходів. Уряд одразу виділив гроші на перші 20 Pookie (вартість 18 тис. доларів в цінах 1975 року, близько 100 тис. доларів сьогодні модель тут же почали вдосконалювати, посилюючи вузли і корпус, покращуючи електроніку.
Здатний знаходити наземні міни на швидкості 50 миль на годину,
Pookie значно покращив час у дорозі конвою та безпеку військ. Коли водій їхав принаймні на 100 метрів попереду конвою, зміна сигналу в його навушниках повідомляла, що він наїхав на міну. Увімкнувши спеціальну лампу попередження про міну, водій повільно повертався заднім ходом, щоб визначити точне місце її розташування. Потім він злізав із машини, викривав і витягував міну за допомогою грейфера або проводив контрольований вибух на місці.
Повстанці засумувалиРодезійський інженерний корпус, в якому був сформований спеціальний загін Pookie, перевозив новітню техніку під брезентом, аби приховати її від повстанців. Ефективність мінування (і шкода для військової техніки уряду) різко впала. Це також підривало моральний дух повстанців: вони тягнули міни на сотні кілометрів з сусіднього Мозамбіку, старалися їх ретельно закладати, аж тут ефект від них різко впав Крім того, повстанці помилково вважали, що Pookie також здатний виявляти наземні міни з неметалічних матеріалів.
Втім, успіх Pookie мав і зворотній бік. Повстанці посилили свої наземні міни, почали створювати мін з дистанційним підривом,
а також почали встановлювати їх на асфальтованих дорогах, які до цього вважались безпечними. Крім того, повстанці все частіше вдавалися до дистанційного підриву наземних мін і саморобних вибухових пристроїв (СВУ), особливо там, де такі вибухи використовувалися для організації засідок.
У кабіні Pookie
Спочатку Pookie не був оснащений будь-яким зовнішнім захисним озброєнням, і через обмежений простір капсули водій міг носити лише пістолет-кулемет, наприклад 9-мм Uzi. Однак пізніші серійні моделі були оснащені 12-ствольною рушницею з поворотом на 270 градусів.
З 1976 року до кінця війни проти повстанців у 1980 році Pookie знайшов понад 550 наземних мін, але так і не підірвався на жодній. З 68 виготовлених, 12 були пошкоджені під час засідки від командно-детонованих саморобних вибухових пристроїв або ракет. Загинув лише один водій, але за нез’ясованих обставин. Ще один Pookie був втрачений, коли, потрапивши в засідку, ракета РПГ-7 влучила в машину, знищивши автомобіль і вбивши водія.
Шеврон спецзагону, який працював на Pookie
За вісім років Родезійської війни кількість смертельних випадків від підриву мін серед пасажирів у протимінно-захищених автомобілях становила менше 2%.
В інших випадках кількість смертельних випадків внаслідок підриву наземних мін у цивільних транспортних засобах становила 23%.
Нове життя для PookieПротягом короткого періоду після закінчення війни та появи країни Зімбабве кілька Pookie працювали на віддаленому розмінуванні, перш ніж їх розібрали або залишили іржавіти. Pookie залишається єдиною спеціально розробленою платформою для виявлення протипіхотних мін, яка здатна переїжджати протипехотні міни, не підриваючи їх.
Наприкінці 90-х ентузіасти знайшли і відремонтували занедбану Pookie, встановили на ній новий радар проникнення в землю (GPR), розроблений німецькою компанією Tricon. Перші робочі випробування модифікованого Pookie відбулися в Сомаліленді в 2000 році, де поєднання старих і нових технологій виявилося дуже успішним.
У 2001 році уряд Німеччини спонсорував використання Pookie для розмінування Сенафе та його околиць, за 80 миль на південь від Асмари в охопленій війною Еритреї.
