Що стоїть за ініціативами об'єднати університети у Львові, Миколаєві, Одесі та інших містах? Який шлях оберуть представники українських закладів вищої освіти: консолідація і перезавантаження чи інтриги і деградація?
«Як назвати „виш“, який може бути утворений шляхом злиття трьох Львівських університетів: лісотехнічного, ветеринарного та медичного?» — в'їдливо запитує у ФБ один із дописувачів. І хоча про об'єднання згаданих закладів поки не йдеться, але допис активно і не менш дошкульно та гнівно коментується.
Може тому, що для Університету кораблебудування і розвитку півдня, який за розпорядженням Кабміну має постати на базі об'єднаних Миколаївського національний університет ім. В.О. Сухомлинського та Національного університету кораблебудування, хтось недалекоглядно пропонує абревіатура УКРоП? Чи може справжня причина протестів та інтриг, які завирували слідом за цим рішенням, у тому, що хтось хоче привласнити собі приміщення одного з цих ЗВО? (Ви серйозно, у Миколаєві, який досі періодично обстрілюють і атакують дронами?)
Почнемо з того, що рішення про оптимізацію ЗВО визрівало щонайменше десятиліття і зовсім не є новацією теперішнього керівництва МОН.
Уся «провина» міністра Оксена Лісового та його профільного заступника Михайла Винницького у тому, що вони наважилися на кроки, зафіксовані раніше в аналітичних документах та урядових рішеннях.
Ще у 2021 році між Україною та Міжнародним банком реконструкції та розвитку була укладена Угода про позику щодо фінансування інвестиційного проекту «Удосконалення вищої освіти в Україні заради результатів», метою якого було «покращення умов для забезпечення якості та прозорості системи вищої освіти України». Документом передбачалася «підтримка Уряду в підвищенні фіскальної ефективності в секторі вищої освіти та підтримка об'єднаних ЗВО у покращенні умов для якісного викладання та навчання в межах процесів інституційного злиття». Простіше кажучи, все те, що і відбувається тепер для тих державних вишів, які розпочали процес об'єднання.
Українські виші відсутні у сотні найкращих університету світуУгодою з Банком передбачалися бонуси, зокрема: a) забезпечення обладнання для сучасних базових навчальних лабораторій та передових науково-дослідних лабораторій; b) забезпечення обладнанням інформаційних технологій;
c) проведення незначних ремонтних та відновлювальних робіт. Через повномасштабне вторгнення проект був призупинений, а кошти пішли на підтримку студентів і викладачів ЗВО, які постраждали внаслідок бойових дій.
У 2022 році Кабмін схвалив Стратегію розвитку вищої освіти в Україні на 2022−2032 роки. Вона була підготована, м’яко кажучи, не кращою командою МОН, яка всіляко намагалася відхреститися від здобутків попередників, але і тоді управлінці визнавали, що кількість ЗВО в Україні дуже роздута. Отже стратегію ухвалили, пріоритети задекларували, але нічого не робили для реалізації. І ось нарешті нова команда МОН наважилася на непопулярні і ризиковані для будь-якого політика дії. Перемовини з міжнародними структурами поновилися, а в Міносвіті чекають на інвестиції у нове науково-навчальне і лабораторне обладнання вже цього року.
Як піде процес цього разу — побачимо. Але на відміну від довоєнного періоду, видатки державного бюджету майже вдвічі перевищують надходження з податків. Різниця покривається ґрантами, кредитами та міжнародною технічною допомогою. І політики та управлінці,
які ухвалюють рішення про виділення сум, що вимірюються мільярдами доларів, є значно вимогливішими, ніж українські платники податків, які десятиріччями байдуже дивилися на те, що їхні кошти (а фінансування держзамовлення та інших витрат на ЗВО інколи досягло 1% ВВП) витрачалися фактично на карго-культ. Навіть не освіти, а, по суті, дипломів.
Нагадаємо, що українські виші відсутні у сотні найкращих університету світу. І лише одиниці з понад трьохста вітчизняних ЗВО зрідка потрапляють до переліку 500-та університетів за рейтингом THE чи QS. Українські ЗВО не виконують більшості з понад десяти функцій, притаманних західним університетам, зокрема таким ключовим, як наукові дослідження та трансфер технологій. Так, поодинокі випадки існують, але загальна атмосфера і правила гри у сфері вищої освіти радше шкодять ніж сприяють добросовісним дослідникам і дослідницям та їхнім командам.
Чи може об'єднання цьому зарадити? Скажу так: якщо залишити все як тепер: розмазані тонким шаром видатки на вищу освіту, громіздку і малодієву модель управління, то точно стане ще гірше.
Те, що об'єднання відбувається не за галузевою, а за регіональною ознакою, в цілому, добре. Саме таким є підхід в ЄС і США, де періодично відбуваються кейси об'єднання. Один із досить успішних є створення Університету Аалто у 2010 році на базі Гельсінської школи економіки, Гельсінського технологічного університету і Університету мистецтва та дизайну. Робоча група на чолі з Анне Бруніла з Міністерства фінансів Фінляндії дійшла висновку, що у Фінляндії занадто багато університетів та інших закладів вищої освіти, які необхідно консолідувати. Після цього Юр'є Сотамаа, на той час президент Університету мистецтва та дизайну Гельсінкі, запропонував злиття шкіл (Ого, а таке взагалі буває?!)
Проте, слід визнати чесно, що в українському випадку ініціативи «знизу», від академічної спільноти ми навряд чи дочекаємося. Та й самим злиттям теж проблема не вирішується.
Чому?
Викладачі та адміністратори українських ЗВО значно рідше змінюють місце роботи, ніж їхні колеги на Заході. Тому вони звикають до сталого оточення, прив’язуються до стін, обростають звичками, що не лише обмежують академічну мобільність,
але й рухливість думки, горизонт мислення і договороздатність.
Укрупнення ЗВО дає змогу «зрізати» частину коштів на адмініструванні, але у підсумку економія виходить незначною. Вона не перекриває масиву інших проблем, зокрема з матеріально-технічними забезпеченням. Більш того, на певний час відволікає від них увагу.
Якщо об'єднуються слабкі ЗВО, то постає виклик, як уникнути колапсу масштабованої структури. Навіть коли до сильнішого ЗВО приднується слабший ЗВО, то це на певний час послаблює нове утворення.
Більш життєздатним варіантом було б перезаснування інституцій вищої освіти: з наглядовими радами як органами управління, стимулами у вигляді повної фінансової автономії, грантів, тощо, або законодавчий розподіл ЗВО на вищі професійні школи і власне, університети. Тоді від перших не вимагалося б наукової діяльності, чи точніше її імітації, і можна було б залучати бізнес як повноцінну зацікавлену сторону для розвитку матеріально-технічної бази і освітніх програм. Університети, звісно, мають рухатися складнішим треком: з посиленням лабораторної складової, вимогами щодо проведення досліджень тощо.
Проте, наважитися на перезаснування тепер означало б зав’язнути у судових процесах і суперечках. А значить — довго не мати результатів. Хоча, прецедент є. Щоправда, він навіть про утворення двох закладів з одного: Київського авіаційного інституту та Льотної академії у Кропивницькому із Національного авіаційного університету. Чи стане льотна академія повноцінною професійною школою — покаже час. Наразі в КАІ створено потужну Наглядову раду, з функціями управління, нова інституція активно напрацьовує зв’язки з виробниками і науковцями. Звісно, турбулентності вистачає і у цьому кейсі.
Отже, МОН варто активніше співпрацювати з донорами, аби ті допомогали не лише оснащенням, але й навчанням для персоналу, і процес об'єднання став шляхом до консолідації ресурсів, а не укрупнення проблем.
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Погляди NV