На жаль, така мирна назва міста та віддаленість його від фронту на 40 кілометрів не рятують його від регулярних ракетних обстрілів, яких лише в новому році вже було з десяток.
В ніч на 21 січня дві ракети С-300 в черговий раз прилетіли до Мирнограда. І хоча в офіційних новинах розповідали, що цей приліт лише вибив вікна в житлових будинках, але він ще й знищив будівлю клубу, в якій було більше п’ятдесяти українських військових. І їх побратими думають, що без місцевого наводчика тут не обійшлось.
Серед загиблих був і бердичів’янин Олександр Ярмолович, з яким сьогодні прощались в Бердичеві та Гришківцях.
Олександр народився 27 жовтня 1978 року. Навчався в 1 школі, де змалку мав багато друзів, адже був товариським, добрим та веселим. Любив грати в шахи, любив танцювати брейк-данс, любив пригоди і розваги. В дитинстві він часто приїздив до своїх дідуся з бабусею, які жили в Гришківцях по вулиці Чкалова та інших дмитрівських родичів.
Після школи закінчив Бердичівський машинобудівний технікум, а потім навіть вчився в Сумському військовому артилерійському училищі, але не закінчив його і не став офіцером.
Зате став чоловіком чудової бердичів’янки, а невдовзі і батьком не менш чудового сина.
Олександр Ярмолович працював на «Прогресі», потім в магазині «Пан Будівельник», а потім в магазині сантехніки біля центрального ринку. В 2014 році був мобілізований до ЗСУ, і як людину, що вчилася на артилериста, його направили на Житомирський полігон, де проходили стрільби як Житомирських так і Бердичівської бригад перед відправкою на Схід.
Тож в 2022 році він теж не став чекати повістку, а вже на другий день повномасштабного вторгнення був у військкоматі. «Я ж вмію стріляти, - казав своїм рідним, - якщо не я, то хто…»
За майже два роки війни Олександр встиг побувати у складі різних військових частин, але завжди був на передньому краю. Кілька разів отримував контузії, мав поранення та значне погіршення зору, але все одно знову і знову йшов в бій. За сміливість та рішучість отримав орден «За мужність» та відзнаку головнокомандувача «Золотий хрест».
Незважаючи на всі небезпеки він не втрачав почуття гумору і часто радував рідних і близьких прикольними відео з військових буднів,
мемами та жартами, народженими в окопах. Заспокоював дружину і рідних, що в нього все добре, і взагалі, що він «везунчик».
Кілька місяців тому, в жовтні на своє сорокап’ятиріччя, приїздив у відпустку до рідного Бердичева. На День народження зібрав у найбільшому ресторані міста всю рідню, всіх друзів та колег. Неначе щось передчував…
Потім знову повернувся на фронт, знову бив орків під Авдіївкою, де кілька місяців пекло не припиняється ні на мить, і ось підрозділ Олександра відвели на ротацію з передової. Рідні, коли почули таку звістку, зраділи, що це хоч трохи далі від окопів та куль. Але тут, в місті з мирною назвою, його та побратимів дістала ворожа ракета…
Ще кілька днів дружина та родичі сподівались, що це прикра помилка, що може десь там щось наплутали, але чорна звістка таки підтвердилась, і свого чоловіка та брата вони побачили лише у труні…
В Гарнізонному будинку офіцерів сьогодні знову звучала поминальна молитва, скорботна промова міського голова Бердичева та знову траурна процесія під звуки сумних мелодій військового оркестру йшла по вулиці Міхєєвих. А колона у супроводі патрульного автомобіля їхала через усе місто до Гришковець.
На Дмитровецькому кладовищі, де поховані і дід з бабою, і мати з батьком, труну з тілом Героя зустрічали земляки і родичі. А селищна голова Ірена Лісова в своїй промові запевнила, що подвиг захисників України у громаді будуть пам’ятати завжди.
Знову тут звучав військовий салют, знову звучав Гімн України, і шостий жовто-блакитний прапор невдовзі замайорів на окремій ділянці сільського цвинтаря.
