Цього літа «Мистецький фронт Тернополя Лесі Любарської» виступив вже зі сотим мистецьким дійством у Києві. Це був авторський концерт поетеси, громадської діячки, волонтерки культурної ниви, у творчому доробку якої: 23 власні книжки, 11 упорядкованих видань і понад сотня пісень, які співають чи не на всіх сценах України.
Ювілейний концерт став відзначенням шістдесятиріччя незмінної учасниці і сценаристки мистецьких імпрез, поетеси Лесі Любарської.
Творчість очільниці мистецького фронту представляли краяни, виконуючи пісні на її слова, читаючи вірші. Цьогоріч пані Леся відзначила ще один ювілей – десятиріччя першої воєнної збірки віршів про боротьбу українського народу під час Майдану і початок війни за Донбас – «Був 2014 рік…».
«Я зайняла своє місце в строю борців за незалежність у 2013 році на Майдані. Воювати зі зброєю у руках не вийшло, хоча тримала її, коли служила у ЗСУ, навіть стріляла влучно. Я із тих жінок, що «летять, не складаючи крила…» і завжди «на тій стороні барикад, де мій народ і рідна Україна».
Поетеса каже, що поезія і пісня упродовж сотень років документували всі повороти нашої історії. Тож допоки триває в Україні війна, доти триватиме і фіксація війни в її поезії.
Леся Любарська каже, що тепер найважливіші слова для неї – це «наша Незалежність».
«Хоронять хлопця… а в моїх думках
Рік 41-й… Львівська різанина…
Потім Батурин… Крути… Бабин Яр…
І розіп’ята рідна Україна…
Невинна кров на когось упаде,
Комусь не раз насняться чорні очі…
Прийде розплата вбивцям, ой, прийде…
Це з Біблії… не я це вам пророчу…»
Ці рядки з нової збірки з робочою назвою «Я з того тіста, що місив народ…». До неї увійдуть вірші різної тематики. І, звичайно ж, про москальсько-українську війну, про героїв, взаємини дітей-батьків, любов до рідної землі, боротьбу за незалежність і про омріяну перемогу над московським окупантом.
Людмила ОСТРОВСЬКА