Суспільство

«Сусіди його любили і любити не перестануть» - у Кременчуці прощаються із Юрієм Вербенком, що загинув під Авдіївкою

Усі присутні не стримували емоцій, було видно, як усім бракує слів від тяжкості втрати.


Сьогодні у Кременчуці провести Юрія Вербенка, що загинув, мужньо захищаючи цілісність України, в останню путь прийшли родичі, колеги та побратими оборонця.

Прощальна церемонія відбулася у Свято-Миколаївському соборі, де десятки і десятки земляків змогли висловити щирі співчуття сім’ї загиблого.

«Сьогодні ми прийшли попрощатися з молодшим сержантом Юрієм Вербенком, 1973 року народження. Він жив у місті Кременчук, був одружений, мав двох дітей. Закінчив Київський національний університет імені Вадима Гетьмана, потім працював на підприємстві «Лукас». Призваний на військову службу 22 лютого 2023 року. Обіймав посаду сержанта матеріального забезпечення. Загинув 8 грудня 2023 року, виконуючи бойове завдання по захисту України в районі населеного пункту Авдіївка, Покровського району, Донецької області», - повідомив військовослужбовець з позивним «Лиман».

Побратими, які були на війні з Юрієм до останніх днів, розповідають, яким саме солдатом був Вербенко.

«Ми служили з Юрієм з перших днів, в одній роті. Він був дуже доброю людиною, ніколи не відмовляв та завжди робив так, як треба. І за хлопців переживав, і до серця все близько приймав. Його втрата дуже страшна і велика, навіть не передати словами - наскільки», - пригадують товариші по службі Сергій Корольов та Володимир Малежик.

До слів співслужбовців приєднуються й колеги з ПП «Лукас», що працювали з паном Юрієм до його мобілізації.

«Дуже добросовісний. Ввічливий він був, завжди допомагав колегам. А служити пішов одразу, як отримав повістку, не сперечався, лише сказав, що готовий захищати країну. Для нашого колективу це дуже тяжка втрата, бо з початку повномасштабної війни це вже наша третя втрата, а з початку повномасштабного вторгнення», - додає колега Павло Абрамов.

Не стримуючи сльози, згадує Юрія теща Віра. Родина живе на Першому Занасипу.

«Просто золота дитина. Допомагав нам завжди, ніколи повз не пройшов. Він мешкав у 41 будинку, а ми в 39, і він як на роботу йшов, кожного разу підходив і питав, чи потрібно нам щось. Дуже вправний був, грамотний, усі сусіди його любили і любити не перестануть. А ми його, як сина рідного, прийняли у сім’ю», - ділиться жінка.


Усі присутні не стримували емоцій, було видно, як усім бракує слів від тяжкості втрати. У такий день, як ніколи, стає помітно, що війна забирає найкращих синів України, відданих Захисників Батьківщини.Похоронять загиблого на Свіштовському кладовищі, у меморіальному секторі почесних поховань Захисників і Захисниць України.

Марина Соловей

Фото Микити Ліцкевича

Посад, соловей, Лиман

Читайте ще