Про це повідомив кореспондент hromadske.
«Наші зникають, а ми не можемо отримати інформацію щодо їх доль», — каже Ольга. Її чоловік служить у 17-й бригаді, у жовтні 2024 року він зник безвісти на Курському напрямку.
Жінка стверджує, що у частині де служив її чоловік, нібито не дають документацію на руки. Для того, щоб отримати акт службового розслідування, родини звертаються по допомогу до адвокатів.
«Командування замість того, щоб заспокоїти нас, навпаки підіймає на протест» — каже Ольга.
Вікторія розповіла про свого сина, який мріяв стати військовим. Він підписав контракт за два місяці до початку повномасштабної війни. Відтоді служив у Полтавській області, а з травня 2024 року був приряджений до 17-ї бригади.
Син Вікторії, зокрема, на Харківському напрямку. А наприкінці вересня — на початку жовтня підрозділ хлопця відправили на Курщину. До 8 жовтня їй у бригаді запевняли, що все добре, хлопець на позиціях. Але згодом вона зʼясувала, що його групу вивели 6 жовтня, а вже 14 жовтня матері офіційно повідомили: її син зник безвісти.
«У службовому розслідуванні вказано, що був приліт по позиції, військові не виходили на звʼязок. Але що було насправді невідомо, бо дронами цю позицію не оглядали» — каже Вікторія.
У частині, де служив її син, жінці, за її словами, відповіли так: «Їх зникло двоє, то десять ми туди не пошлемо, щоб усіх покласти»
«Мій чоловік був мобілізований у листопаді, пройшов курс підготовки, і вже на початку грудня його відправили в частину. Не було бойового злагодження» — розповідає Олеся, жінка зниклого безвісти бійця 17-ї бригади Юрія.
І додає: Юрій прибув до військової частини 4 грудня, через три дні вийшов на позиції, а через тиждень зв’язок із ним обірвався. Олеся стверджує, що побратимам Юрія начебто не видали ідентифікаційні жетони.
«Нам у командуванні сказали, що це наші особисті проблеми. Якщо хочемо — робіть самі. Але ж часу не було на це» — розповідає Олеся. Вона побоюється, що через це виникнуть проблеми у разі потреби ідентифікації.
«Ми сподіваємось на краще, сподіваємось на полон. Якщо за якоюсь домовленістю будемо їх шукати там, то як це робитимемо після прильотів керованих авіаційних бомб і мінометних обстрілів. Якщо жетон має бути, то так і має бути» — скаржиться жінка.
читайте також:
- «Ми йдемо навмання, як сліпі кошенята». Історії зниклих безвісти в «Успенівському мішку»
