Суспільство

На Бердичівщині попрощались з бійцем третьої штурмової Юрієм Васильєвим

Третя штурмова бригада була сформована на базі полку «Азов», який в свою чергу розпочинає свою історію з 24 лютого 2022 року, коли в Києві почав формуватись добровольчий загін територіальної оборони «Азов». А тепер на базі цієї бригади розгортається один з перший бойових корпусів, ось в такій частині довелось служити загиблому воїну.
24 березня Юрій Васильєв під час ракетного-артилерійського обстрілу в районі села Надія Сватівського району Луганської області пропав безвісти, про що його велика родина на Бердичівщині отримала офіційне сповіщення.
Та сестра Юлія доклала чимало зусиль і сама стала шукати більше інформації в побратимів та командирів брата. На жаль, ці зусилля не дали нової надії, а лише підтвердили найгірші сподівання. І сьогодні труну з висіченим логотипом «Азову» привезли на Бердичівщину для обрання місця останнього спочинку загиблого військового.
До моргу міської лікарні з Юрієм Васильєвим прийшли попрощатись його бердичівські знайомі, адже народився 9 вересня 1987 року і більшу частину життя він прожив саме у нашому місті. А взагалі, його родина приїхала свого часу до Бердичева з колишнього Червоноармійського, а нині Пулинського району.

Жили тут в невеличкому будинку поблизу центру,

лад якому їм було важко надати, адже в родині було семеро дітей, і Юрій був наймолодшим улюбленцем усіх. Він учився в другій школі, після якої освоїв професію водія. Потім працював на різних підприємствах міста, зокрема останнім часом в швейному цеху «Інтерскаліт» та вантажником на підприємстві «Полісся – Екосфера».

Щоб якось вирішити матеріальні проблеми, 10 років тому, сім’я продала житло в Бердичеві та купила будинок в селі Садки тепер Семенівської громади. Брати і сестри Юрія повиростали, завели свої сім’ї, але йому в цьому не дуже щастило, хоча спроб було чимало. Зате він був улюбленцем усіх племінників і племінниць та допомагав мамі дивитись за численним хазяйством. Словом, хоч і небагато, але жила велика сім’я дружно і весело, а мама раділа, що підростають внуки та вже збиралась очікувати правнуків.

Але всі плани змінила велика війна. До війська пішли сам Юрій, його брат, двоє племінників та одна племінниця. Спілкуючись між собою вони може й розповідали реальні жахи війни, але маму і бабусю завжди запевняли, що в них все добре. Хоча звісно ж, було в них по-різному.


Спочатку Юрій Васильєв служив в 24 окремій механізованій бригаді імені Короля Данила, яка відзначилась на найгарячіших напрямках фронту. Потім почав шукати щось інше, і врешті-решт опинився в знаменитій третій штурмовій на посаді оператора відділення бойових модулів взводу вогневої підтримки 1 механізованої роти 2 механізованого батальйону.

На жаль, на похорон Юрія не зміг приїхати ніхто з бойових побратимів, але змогла зібратись вся їхня велика сім’я, усі родичі, друзі та знайомі. Траурна колона з кількох десятків автівок проїхала з лікарні повз центральний ринок, вулиці Вінницька та Богданівська і направилась в сторону Садок.

Всі зустрічні автомобілі зупинялись, і люди виходили з них віддати останню шану загиблому воїну, на зупинках люди завмирали, проводжаючи траурний кортеж. З «Інтерскаліту» теж вийшли всі працівники і на колінах зустріли свого колишнього працівника, проводжаючи його в останню путь. Так само на колінах зустрічали кортеж і жителі Семенівки, Низгірець та інших сіл Семенівської громади, а весь шлях від траси і до Садок учні місцевих шкіл встелили квітками та гілочками ялин.

На центральній площі села провели заупокійне богослужіння, на яке зібрались усі мешканці села, а потім понесли тіло воїна до місця останнього спочинку на сільському кладовищі, де вже майоріли чотири синьо-жовтих прапора. Сьогодні тут вп’яте лунав військовий салют, вп’яте звучав Гімн України, і замайорів незабаром п’ятий Український стяг…

Колона, школа, фронт, Громада, Садок

Читайте ще