Суспільство

«Пройшли тортури, але надія не помирала»: звільнені з російського полону цивільні українки розповіли про неволю

22 сер•Hromadske.ua

Про це розповіли Юлія Паніна, Марина Березняцька та Світлана Головань під час зустрічі з журналістами, передає кореспондент hromadske.

Усі три жінки перебували у неволі з 2019 року, а повернулися — 14 серпня 2025-го, коли разом із 33 захисниками звільнили й 51 цивільного

Звільнені з російського полону українки, 14 серпня 2025 рокуTelegram / Володимир Зеленський«Ми з 2019 року чекали на обмін. Але надія танула. І нарешті сталось це чудо, що ми тут. Та дівчатка ще залишаються. Там, де ми були, було 6 дівчат, які тривалий час в увʼязненні», — наголосила Юлія Паніна.

Як розповіла жінка, її затримали біля дому в Донецьку. Тоді вона разом із донькою виїжджала до школи, однак їй перегородили дорогу, показали посвідчення і сказали, що хочуть поговорити.

«Я сказала, що треба завести доньку до школи, якій тоді було 13 років. Вона відмовилась тоді їхати з ними, тож подзвонили до бабусі. А я потрапила до катівні “Ізоляція”», — пригадала Юлія.

Світлана Головань, ще одна звільнена з неволі жінка, розповіла, що до 2014 року і після на її малій батьківщині в Донецькій області усі — «рибаки і рибачки».

Тож і вона до увʼязнення займалася посолом, копчінням та торгівлею рибою.

Затримали жінку у серпні 2019-го: до неї приїхали додому, зробили обшук і забрали. Це було повʼязано із тим, що вона має родичів в Україні, пригадала Світлана.

«Це пекло закінчилося. Я нарешті побачила свою сестру. Я дійсно побачила всіх людей, які нас зустрічали, це були дітки, дорослі, нам махали прапорами. Ми їхали в автобусі і плакали. Нас переповнювали позитивні емоції, яких 6 років у нас не було. Ми чекали дуже довго, пройшли тортури, але надія не помирала. Я сподіваюсь, незабаром побачу своїх донечок вперше за 6 років, вони дуже виросли!» — наголосила Світлана.

Світла з плакатом, на якому написала «Вільна»Денис Булавін / hromadskeПісля затримання у 2019-му її діти спершу виїхали до Маріуполя, а далі зять відвіз їх до Німеччини. Жінка вже спілкувалася з 17-річною Анною та молодшою Софією.

«Їм там подобається, вона (Анна — ред.) хоче приїжджати до мами в гості. А от Софію я запитала, де б вона хотіла жити. Вона сказала, що хоче ходити в українську школу. Моя донька хоче бути зі мною в Україні. Мені боляче від того, що моя старша донька подорослішала, що 6 років втрачено між нами, що вона хоче бути там. Але я сподіваюсь, що ми будемо один до одного їздити в гості», — додала звільнена українка.

Наталя, сестра Світлани, зазначила, що рада, що жінка намагається говорити українською. «Я дуже тобою пишаюсь. Я ні разу не була в окупації, я виїхала ще з 2014 року. Це тільки українське коріння може дати такої сили, щоб витримати, як моя сестра», — наголосила вона.

Третя звільнена українка — Марина Березняцька — розповіла, що до затримання була підприємицею: мала свій притулок собак, однак розглядала варіант отримати новий фах. Окупанти інкримінували жінці співпрацю зі Службою безпеки України: «Вони просто так вважали. Були допити, морально було важко».

На її думку, у неволі кожній з жінок давали сили їхні сімʼї: «Найголовніші слова, які хочеться почути, це коли дзвонять діти. Ти розумієш, що ти не маєш права здаватись. Кожна з нас вірить, що це закінчиться, що буде свобода і поряд буде сімʼя».

Зараз жінки перебувають на реабілітації. Юлія зазначила, що вона не має власного житла і роботи. Для усіх трьох — це основа проблема після повернення. Тож поки вони не знають, куди йти, коли їх випишуть з лікарні.

читайте також:

  • «Вирвали плоскогубцями всі зуби, коли катували». Про заручників, які понад 7 років перебувають у російському полоні

школа, Свобода, рада

Читайте ще