У МОН презентували посібник із подолання освітніх втрат: для кого він буде корисний

Міністерство освіти і науки України спільно з «UNICEF Україна» підготувало посібник із подолання освітніх втрат, у якому узагальнено та систематизовано наявні напрацювання в цій сфері. Авторський колектив посібника описує різні види освітніх втрат, звертає увагу на соціальну диференціацію учнівства й пропонує добірку ресурсів, яку зможуть використати освітян/ки, школи, а також представники/ці держави та громад.

Під час презентації посібника автори/ки розповіли про:

• мету його створення та очікувані результати використання;
• подолання різних видів освітніх втрат, зважаючи на місце проживання чи соціальний статус учнівства;
• особливості реалізації політики з подолання освітніх втрат на рівні держави, громади, закладу освіти та конкретних учителів/ок.

Переглянути посібник можна за посиланням.

Ігор Хворостяний керівник Офісу впровадження Нової української школи при МОН, акцентує, що нині є багато громадських організацій, які опікуються темою подолання освітніх втрат, утім, бракує узагальнення та систематизації напрацьованих матеріалів.

«Першорядна мета створення цього посібника — узагальнити підходи,

подивитися на макро- та мікрорівнях на діяльність, пов’язану з надолуженням освітніх втрат, і систематизувати її. Описані в посібнику рішення дають можливість різним стейкхолдерам і бенефіціарам у сфері освіти працювати з надолуженням освітніх втрат, спрощувати та алгоритмізувати таку роботу через використання наявних ресурсів. Посібник має стати практичним інструментом як для держави, так і для громад, органів місцевого самоврядування, закладів освіти, а також позашкілля», — упевнений Ігор Хворостяний.

Оксана Пасічник, учителька інформатики ліцею «Сихівський» Львівської міської ради, співавторка державних стандартів освіти та модельних програм з інформатики, а також співтворчиня посібника, наголошує, що перед кожним з учасників навчального процесу стоїть багато викликів, тому розробка має стати якорем чіткості та ясності в подоланні освітніх втрат.

Творці посібника зазначають, що освітні втрати почали накопичуватися ще з часів пандемії ковіду, а широкомасштабне вторгнення лише посилило цей процес, створивши багаторічні прогалини в знаннях.

«Спостерігаючи за дискурсом щодо освітніх втрат у світі,

ми бачимо, що дуже часто концентрують увагу на подоланні втрат, пов’язаних із кількома тижнями відсутності регулярного шкільного навчання у 2020 році через пандемію. Ще до сьогодні це залишається актуальною проблемою в глобальному вимірі. У нас вона гіршає щотижня і, можливо, щодня», — додає Оксана Пасічник.

Світовий досвід, за словами авторів/ок, показує, що для подолання освітніх втрат необхідна взаємодія на чотирьох рівнях: держави, громад, шкіл та вчительства саме тому напрацьований посібник містить відповідні змістові блоки. У процесі написання автори/ки зібрали перевірені ресурси, гайдбуки, чеклісти та алгоритми, які мають стати основою для спільної дії цих рівнів.

«Важливо побудувати взаємодію в межах системи освіти так, щоб чергові виклики не спричиняли таких глибоких освітніх втрат, які бачимо сьогодні. Треба спробувати не просто розв’язати наслідки наявної проблеми, а побудувати систему, яка здатна скоординовано реагувати на нові», — пояснює Оксана Пасічник.

Посібник містить:

• огляд ключових державних, громадських та міжнародних ініціатив, платформ і матеріалів;
• конкретні інструменти для практиків: зразки діагностичних карт, форми обліку, шаблони планів підтримки, чеклісти для адміністрації та вчителів/ок, описи дієвих форм роботи з учнівством.

Освітні втрати передбачають не лише прогалини в академічних знаннях.

Без доступу до регулярної очної освіти зазнає шкоди психоемоційна сфера, що спричиняє труднощі з концентрацією уваги, знижує самооцінку, провокує емоційні зриви. Також учнівство зазнає втрат у соціальній та поведінковій сферах, а це тягне за собою зменшення емпатії, проблеми з адаптацією, роботою в групі та дотриманням правил.

В українському контексті діти стикаються ще й із втратами, які пов’язані з війною. Через тривале перебування за кордоном або на тимчасово окупованих територіях в учнівства знижується рівень володіння українською мовою, відбувається відчуження від традицій та розмивається розуміння власної належності до спільноти.

В учнів та учениць, які повертаються з-за кордону й навчаються в українській школі, часто немає труднощів із навчальними досягненнями, психологічною адаптацією чи соціальними навичками. Але національна ідентичність — це та прогалина, яку дуже важливо заповнити чи й просто не дати поглибити.

— Оксана ПасічникАвтори/ки посібника представили алгоритм, за яким можна визначити наявність та вид освітніх втрат. Утім, варто пам’ятати,

що втрати виникають комплексно, а не окремо. Першими слід долати психоемоційні та соціально-поведінкові втрати, а після цього — навчальні, адже спочатку дитині треба повернути почуття приналежності та безпеки.

Оксана Пасічник зазначає, що під час подолання освітніх втрат варто зважати на вікові особливості та статус учнів й учениць (наприклад, учнівство за кордоном, з тимчасово окупованих територій або ж внутрішньо переміщене чи із соціально вразливих сімей).

Щодо соціального статусу учнівства автори посібника виокремлюють декілька категорій та наводять алгоритми роботи з кожною із них:

• внутрішньо переміщені учні / учениці (для них важливі адаптаційні програми на два-три тижні, додаткові заняття з предметів, де є прогалини, індивідуальні сесії з психологом/инею тощо);
• учнівство, що повернулося з-за кордону (варто поєднувати програми з надолуження освітніх втрат із адаптацією, надавати мовну підтримку та проводити культурну реінтеграцію через тематичні заходи);
• учні та учениці з тимчасово окупованих територій (із ними треба проводити діагностичні тести, сесії з психологом/инею та реінтеграційні заходи, запроваджувати для них індивідуальні програми з надолуження втрат);
• учнівство з особливими освітніми потребами (обов’язковими є постійна присутність асистента/ки, адаптація навчальних матеріалів, розвиток інклюзивної культури в колективі);
• учні й учениці із соціально вразливих сімей (потрібно залучати соціального/у педагога/иню, забезпечити дитині доступ до цифрових освітніх ресурсів, співпрацювати з громадськими організаціями);
• учнівство з національних меншин (слід надавати білінгвальні матеріали, проводити українськомовні табори, міжшкільні обміни тощо).

Для ефективного подолання освітніх втрат кожен із рівнів має усвідомлювати свою сферу відповідальності та бути відкритим до співпраці.

Автори/ки посібника сформували опис повноважень та очікувані результати діяльності.

Держава відповідальна за:

• стратегічні орієнтири;
• правову й фінансову основу для подолання втрат;
• єдину політику та координацію між міністерствами, партнерами та громадами.

Очікувані результати діяльності:

• розроблення єдиної рамки політики подолання освітніх втрат.

У посібнику детально розглядають основні групи, у яких напрацьовані матеріали й програми для подолання освітніх втрат, серед яких:

• діагностика та національна система моніторингу освітніх втрат;
• програми з надолуження освітніх втрат;
• забезпечення доступу до освіти через цифровізацію та офлайн;
• підтримка навчання дітей за кордоном дистанційно в українських школах;
• професійний розвиток учителів/ок;
• трансформація шкільної психологічної служби;
• створення системи подолання освітніх втрат у позашкільній освіті.

Громада відповідальна за:

• створення умов для доступу до освіти;
• координацію локальних ресурсів.

Очікувані результати діяльності:

• створення екосистеми, де кожна дитина має доступ до освіти.

На рівні громади автори/ки пропонують виокремити чотири напрями реагування,

що відповідають типам освітніх втрат:

• навчальні (когнітивні) втрати (пріоритети: локальна діагностика освітніх втрат, створення альтернативних освітніх просторів, консультації в цифрових освітніх центрах, короткострокові програми);
• психоемоційні втрати (пріоритети: альтернативні безпечні простори для навчання та зустрічей, долученість до молодіжних і громадських ініціатив програми психологічної підтримки для дітей, молоді та вчительства);
• соціальні та поведінкові (пріоритети: визначення груп ризику, безпечні та інклюзивні середовища, розвиток місцевих спільнот);
• втрати національної ідентичності (пріоритети: українознавчий компонент у позашкіллі, культурно-громадянська інтеграція та програми національного виховання для ВПО, дітей за кордоном та з ТОТ).

«Децентралізація дає змогу громаді ухвалювати низку самостійних рішень і впроваджувати політики, зокрема з надолуження освітніх втрат, не звертаючись до державних рішень, а також послуговуватися своєю можливістю укладати угоди з міжнародними партнерами напряму. У посібнику ми представили посилання на вже готові рішення за результатами співпраці громад із міжнародними донорами,

зокрема приклади якісних, життєдіяльних та ефективних стратегій і кроків для їх розробки», — додає Олена Ліннік, докторка наук, освітня експертка та одна зі співавторок посібника з надолуження освітніх втрат.

Заклад відповідальний за:

• основну координацію підтримки дитини;
• оцінку втрат, план дій, розподіл відповідальності.

Очікувані результати діяльності:

• створення осередку узгоджених дій для подолання різних видів освітніх втрат і відстеження поступу кожної дитини.

Автори/ки посібника зазначають, що робота закладу освіти, подібно до громади, має також відбуватися в межах чотирьох вимірів, що окреслюють різні види освітніх втрат.

• Навчальні втрати. Школа має забезпечити цілісний цикл: діагностика — планування — підтримка — моніторинг поступу.
• Психоемоційні втрати. Педагоги/ні повинні розуміти, як стрес впливає на навчання й поведінку, та адаптовуватися під умови, а школа — забезпечувати постійну роботу психологічної служби, організовувати «ранкові кола» й використовувати елементи СЕЕН.
• Соціальні та поведінкові втрати. Акцент на командному навчанні, учнівському самоврядуванні, ненасильницькій комунікації та наставництві від старших учнів / учениць.
• Втрати національної ідентичності. Варто посилювати українознавчий компонент в освітньому процесі, проводити пізнавальні мистецькі події, залучати громадські організації, діячів / діячок, музеї для посилення відчуття приналежності до українського простору.

У посібнику представники/ці закладів освіти знайдуть конкретні настанови та поради для роботи,

зокрема календарне планування, а також приклади оптимізації різних видів діяльності, щоб якісно приділити час подоланню освітніх втрат.

Учителі сьогодні дуже перевантажені й через це не дуже мотивовані, щоб самостійно здійснювати додаткові заняття чи залучати ресурси. Тут корисною є взаємодія із зовнішніми партнерами й громадськими організаціями.

— Оксана ПасічникУчительство відповідальне за:

• щоденну реалізацію стратегії подолання освітніх втрат через методи, оцінювання й атмосферу довіри.

Очікувані результати діяльності:

• створення безпечного, мотивувального освітнього середовища.

Учителі й учительки безпосередньо працюють із дітьми, бачать їхні реакції та стани й допомагають долати освітні втрати. Саме тому формування безпечного, мотивувального освітнього середовища довкола учнівства здебільшого залежить від них, упевнені автори/ки посібника.

Дії освітян/ок мають охоплювати всі виміри освітніх втрат, а в посібнику наведені практичні орієнтири для вчителів/ок — від первинної діагностики й організації індивідуального підходу до формування атмосфери підтримки, мотивації та відстеження поступу.

Ці дії, наголошують автори/ки, не потребують додаткових ресурсів — лише усвідомленості, взаємодії з колегами та системної уваги до потреб кожного учня й кожної учениці.

«Ті методи, які вчителі вже застосовують на своїх уроках, можуть допомогти дуже швидко та якісно надолужити певні освітні втрати, але лише в тому разі, коли це робиться системно із застосуванням певних підходів, які окреслені в нашому посібнику. Наприклад, універсальний дизайн у навчанні, у межах якого ми від початку плануємо освітній процес так, щоб урахувати всю різноманітність учнівства», — зауважує Оксана Пасічник.

Також у посібнику розглядають проєктно-модульний підхід, завдяки якому учитель/ка не просто викладає певні розділи підручника чи програми, а організовує освітню діяльність так, щоб учнівство бачило сенс своєї роботи й створювало якийсь продукт у процесі. Учителю/ці також важливо підтримувати в дітей мислення зростання й конструктивного сприйняття помилок і труднощів.

«Учитель має стати їхньою підтримкою в безпечному експериментуванні під час навчання, адже так ми не лише краще вчимося, а й здобуваємо стійкість, що буде корисною за межами освітнього процесу», — зазначає Оксана Пасічник.

Фото МОН та Артема Галкіна, передрук суворо заборонено