Полтавський письменник Віталій Запека працює над новою книгою про побратимів та свій досвід бойових дій. У ній він намагався згадати якомога більше воїнів, аби увічнити їхні імена.Про це полтавець розповів Суспільному. Напередодні річниці російського вторгнення в Україну ми поспілкувалися з письменником та добровольцем про війну, черги у військкомати в останні дні лютого 2022-го, а також письменство у таких умовах.
Нова книга про побратимівПолтавець Віталій Запека — у минулому фотограф, двічі доброволець, а нині — письменник. Цією справою займається десяток років. Спочатку створював короткі описи до своїх світлин, а потім — нариси та розповіді без фото.
Нині працює над новою книгою. У романі письменник зібрав власний бойовий досвід та історії побратимів.
"Вже видавництво очікувало, включило в план на жовтень (2025-го — ред.) цей рукопис. Я його дописав лише тиждень тому. У неділю я віддав його видавництву, а в понеділок забрав назад. Там ридають. Я такий письменник: щось мені не те, щось я ще хочу підправити. Роман буде називатися «Про що вони мовчать». Я був би радий його не писати",
— розповів автор Суспільному.Поштовхом до створення книги для Віталія Запеки стала історія побратима, яку йому переказали під час служби у війську.
"В Авдіївці двоє побратимів вийшли на позицію, одного відразу поранили, він — на евак. А цей — Андрій, позивний «Ольха», прізвище Ольховий, дві доби утримував позицію в пік штурмів. Окоп ворогів — за 50 метрів від нього. Він їх знав по іменах, по позивних. На другу добу вони дізналися, що він один, там взагалі неймовірне творились. Але він вистояв".Андрій Ольховий загинув через два місяці після цього. А коли й сам Віталій Запека отримав поранення, побратим почав йому снитися. Через це він вирішив створити роман, у якому будуть увічнені імена воїнів.
"Він (роман — ред.) мені настільки складно дався, бо частина тих подій була просто автобіографічна. Коли я вибирав, яку газову атаку описати — ту безбарвну чи ту, яку з димом, або моменти обстрілів — я описував власне пережите". Початок повномасштабної війни та черги до військкоматуСвої спостереження про суспільні настрої початку повномасштабної війни письменник переповів у книзі "Бабах на всю голову".
Сам він дізнався про вторгнення, коли побачив над Полтавою російський літак.
"За звичкою, щоб доба була довша, я прокидаюся о 4-й ранку, тоді прокидався. Зараз через контузії ще раніше. Вийшов на балкон запалити і побачив літак із зірочкою російський, з російською символікою. Не бомбив нічого, він просто показував, що це тепер його повітря, його небо".Коли Віталій Запека із побратимами приїхали до військкомату, біля будівлі стояла черга з добровольців, яка простягалася до сусідньої вулиці. Працівники магазину навпроти ТЦК тоді пригощали чоловіків у черзі чаєм, кавою та бутербродами.
"Настільки всі дружелюбно один до одного відносились, люди бачили, що це не черга по ковбасу, а черга на війну".На запитання, чому черг до ТЦК немає зараз, Віталій Запека відповів:
"Страх минув, ці витримують (бійці — ред.), не така вже критична обстановка і не так страшно. Плюс — не діючий закон про мобілізацію. Закон є закон, якщо він крім обов'язку несе за собою покарання за невиконання цього закону". "Вагнер", холод на позиціях та цивільні на лінії фронтуПід Соледаром на Донеччині підрозділ Віталія Запеки воював проти російської приватної компанії "Вагнер".
"Я пам'ятаю одного снайпера, який нам з кулемета не давав підняти голови з окопу. Даня Чилієць — Царство Небесне, загинув під Авдіївкою — показав «фак ю» цьому снайперу. Куля влучила відразу в ту ж секунду поруч з рукою в бруствер. Не могли його знайти, лише через кілька годин побачили, що ствол димиться. Викликали міномети, вказали, його «грохнули». Після цього вже такого снайпера не було".Одна з найхолодніших зим, яку воїн провів на фронті, була 2017-го. Тоді було до мінус 28 градусів, Віталій Запека обморозив обличчя.
"Найгірше — це з водою. Якийсь закон фізики: ти береш пляшку з водою і бовтаєш, вона рідка. А як тільки відкриваєш пляшку, вона стає льодом. Її доводиться бити прикладом і виколупувати ті льодяники, ту кригу. А після бою такий адреналін, сушить страшенно. Так хочеться пити, це перше бажання".У вільний час Віталій Запека іноді спілкувався з місцевими жителями на лінії фронту.
"Я бачив, що є «ждуни», є ті, які вагаються, є щирі патріоти. Наприклад, селище Новомихайлівка — це між Кураховим і Мар'їнкою. Ми це селище тримали дев'ять місяців. І там жив дідусь із козою,
з собакою в погребі. Коли ми проходили, собака починала гавкати, він вискакував: «Хлопчики, у вас хлібчика нема?». Ми йому приносили. Він чекав руських, а просив хліба в нас. Для нього брали окремий кульок з якоюсь їжею, обов'язково з хлібом". Контрольний в серце і поранення в районі лопаткиУ Новомихайлівці Віталій Запека пережив дві газових атаки, баротравми, а потім отримав поранення біля лопатки. Це сталося, коли вони виходили з позицій для заміни.
"Біля мене, біля напарника біля вуха продзвеніла важка куля снайпера. Впав, прикинулися мертвими. А він кожному з нас уліпив по контрольному пострілу в серце. Вирвало близько 20 сантиметрів у довжину і 3 сантиметри в ширину до кістки м'язи. Я отримав пожиттєву інвалідність".Зараз захисник може обмежено рухати рукою. Під час реабілітації у госпіталі він жартував із медиками.
"Підняли руку на 90 градусів уперед, кажу: "Достатньо, давайте вліво розвивати, мені це необхідно. В мене така робота — тримати дівчат за талією. А якщо в такому стані, я зможу тримати трохи нижче". Вони: «Так а що ж це за така класна професія, що жінок, дівчат за талією тримати?» — «Письменник — виступи, фотосесії, спільне селфі, фотографуєшся». Не можу ж я так не гідно себе вести",— пожартував Віталій Запека.Нині він продовжує реабілітацію та проводить зустрічі із читачами.
Читайте і дивіться Суспільне Полтава на платформах:
Telegram | Viber | Instagram | Twitter | YouTube | Facebook | TikTok
