Суспільство

Від кордебалету до прими: як насправді будується кар’єра в балеті

28 бер•Marie Claire

У міжнародний день театру хочемо відчинити святая святих – театральні залаштунки, про які у всі часи ходить багато легенд. Ми вирішили поговорити з примою-балериною Катериною Кухар, яка нині керує Київським державним фаховим хореографічним коледжем про те, що відбувається у гримерках, тісних коридорах, за завісою від ока глядача. Як відбувається ієрархічний підйом по кар’єрній драбині в артистки балету: від кордебалету до звання прими-балерини.

Катерина, розкажіть про ієрархію в балетній трупі? Театр – це кастове суспільство. Найвищу сходинку займають – народні та заслужені артисти, потім йдуть провідні солісти, солісти, корифеї (демісолісти), кордебалет й далі студенти, які тільки прийшли. Раніше всі артисти балету починали з першого етапу – кордебалету, що має свої градації: друга категорія, перша, вища. Вища категорія кордебалету – у ній ти можеш, як стояти у кордебалеті, так й вести виставу, як провідна артистка, брати участь й у виході на сцену у двійках, трійках, соло.

Другу категорію кордебалету можуть ставити в оперні вистави та міманс, це вважається для артиста балету не дуже престижна історія.

Після кордебалету йдуть «корифеї» – це артисти, які займають проміжну позицію між солістами та кордебалетом. Вони вже мають значний досвід, виконують складніші партії, але при цьому ще не досягли рівня головних зірок. Після «корифеїв» йдуть солісти, солісти першої та другої категорії, потім провідні солісти й вже далі прем’єри та прими.

Успіх нерідко залежить від правильних знайомств і вигідно вибудуваних особистих союзів.Це не тільки в балеті присутня історія. Вміння підлаштуватися, знайти потрібний підхід до потрібних людей допомагає й в інших професіях. Хоча знаю приклади, коли вдале одруження із рядової балерини з великим досвідом в кордебалеті, стрімко вивели її в перші ряди й допомогло зробити звання заслуженої артистки.

Багато людей вважає, що прима в театрі може бути лише одна, у неї окрема гримерна кімната, до якої заходять заможні шанувальники осипати після вистави її квітами. Чи вірний стереотип у суспільстві, сформований кіно?Деякі люди й досі так вважають, що прима-балерина одна в театрі, але насправді їх може бути декілька.

Немає посади «прима-балерина» – є посада «майстер сцени»,

у трудовій книжці буде написано артистка балету, провідний майстер сцени. Кожен глядач може визначити свою приму, а в трудовій у неї буде написано, що вона майстер сцени або провідна солістка. Щодо окремої гримерки, в Національній опері України, наприклад, зі мною «живуть» поряд ще три прими-балерини й таких гримерок у нас декілька. Але звичайно, коли ти запрошений в інший театр, тобі виділяють окрему гримерку. І якщо ти в Національній опері ведеш виставу й хочеш сидіти окремо, в нас біля сцени теж є окрема гримерна кімната, де маєш можливість й швидко перевдягнутись й побути на самоті. Всі швидкі перевдягання у нас проходять в цій гримерці біля сцени.

Але якщо ти на ставці майстра сцени й маєш статус народного артиста, володіючи цими найвищими регаліями, артист автоматично стає примою, або прем’єром балету, якщо мова йде про чоловіків. У Парижі, наприклад, майстер сцени прирівнюється до Еtoile, що в перекладі означає «зірка» – це найвища регалія.

З якої сходинки ви починали свою кар’єру у 1999 році?З кордебалету. Мене прийняли на вищу категорію, це дає право вести вистави.

Категорія для перспективних артистів, займаючи цю сходинку керівники тебе можуть й в кордебалет поставити, дати вести вистави.

Мені пощастило: після випуску мене забрала до себе одна з найкращих педагогинь — Алла Лагода. Вона ще з училища мене запримітила, і Валерій Петрович Ковтун, мій педагог в училищі, передав мене з рук у руки. Моє професійне життя почалося стрімко: я випустилася і вже влітку поїхала до Японії, де в гала-концертах танцювала «Сильфіду».

Але школу кордебалету, попри сольні партії, я все одно мала опанувати. У той час не можна було прийти до театру й одразу стати солісткою. Потрібно було пройти певні ставки — усі так починали, і це було правильно, хоча й надзвичайно складно, особливо для артистів, які згодом претендують на сольні партії.

Для мене ці місяці практики в кордебалеті були найважчою роботою. Ти мав повністю відпрацювати кордебалетні репетиції, потім ввечері вийти в виставах разом з усім кордебалетом, а потім або після вистави, або десь у проміжках шукати можливість попрацювати над сольною партією на майбутнє. Тому що зали були розписані з 9 ранку до 21 години вечора.

Але кордебалет обов’язково має пройти кожен артист балету – це певна школа для розвитку м’язів, дихання, практики, відпрацювання координації, це те, що дає можливість зрозуміти весь організм театру.

Рівень театру визначається не лише складом солістів, а передусім складом кордебалету. Якщо солістів можна змінити – вони можуть бути трохи кращими чи гіршими, – то саме за кордебалетом визначається і характеризується рівень театру.

На мою думку, синхронна робота кордебалету є дуже складною. Наприклад, якщо у провідних солістів зазвичай від одного до трьох вистав на місяць, то артисти кордебалету танцюють майже у всіх виставах протягом місяця, а це близько п’ятнадцяти. Кордебалет — це кістяк, на якому тримається весь балет.

Чи важко адаптуватись в театрі новеньким? Чи присутня «дідівщина»?У будь-якому соціумі є «дідівщина», як би її не називали, вона існує. У кордебалеті завжди були корифейки, які намагалися «навчити» молодь розуму та все влаштувати так, щоб ці недосвідчені дівчата танцювали найважчі партії. Ти можеш зранку прийти й тобі кажуть: «Ти танцюєш замість Маші Рибки,

вона захворіла». А Маша «захворіла» спеціально, щоб тебе підставити й щоб потім прийти схрестити руки за лаштунками й поглузувати з тебе. Подивитись чи вивчиш ти виставу за пів дня, чи ти впораєшся із завданням, чи чисто станцюєш й не переплутаєш порядок.

Наприклад, дуже складна кордебалетна партія у віліс у виставі «Жизель» у другому акті; в «Баядерці» – у сцені тіней, коли дівчата виходять одна за одною і по черзі виконують арабеск і порт де бра з різних ніг. Робота в кордебалеті інколи складніша, ніж сольна. Адже у солістів більше можливостей відпочити, є простір для творчості, більше «повітря». Коли ти танцюєш соло, можеш діяти інтуїтивно, наприклад, не зробити арабеск «на раз», а зробити «на раз і», тому що вийшла інша нога і довелося зробити ще один крок і «доспівати». А в кордебалеті такої можливості немає.

Кордебалет — це чіткий і злагоджений механізм, який має працювати, як швейцарський годинник. У кордебалеті дівчата обов’язково мають дивитися одна на одну – це як хор, синхронне плавання, одне дихання. І як у житті, так і в танці дуже складно підлаштуватися під іншу людину,

яка інакше чує музику, інакше мислить, дихає; хтось нижчий, хтось вищий, у всіх різний крок. Це навіть не один партнер у дуеті – це багато жінок-особистостей, і це дуже складно: під кожну підлаштуватися, особливо для артистів, яких готують до сольних партій.

Якщо людина не змогла за короткий час підготуватись?Після таких випробувань підкидають нові дрова, педагог дає звіт: «Сьогодні «влетіла» у виставу новенька, справилась». Тобі ставлять ярлик й починають розходитись плітки вже по театру: «Маша Рибка вийшла достойно і їй можна дати щось важче». Тебе перевіряють, пройдеш ти чи ні випробування. Потім на тебе звертають увагу вже й інші викладачі, починають давати четвірочки, трійки, двійки – більш відповідальні партії. Коли тобі довіряють трійки, падетруа вже дивляться на твою артистичність. Професіоналізм, чи справився ти? Чи дати тобі далі, чи залишити вже тебе у трійках та двійках? Чи є у тебе всередині жерло вулкану, яке як магніт притягує й змушує звертати увагу на тебе. Твоє завдання виділятись емоційністю, потенціалом й непомітно тягнути на себе ковдру у двійках,

трійках.

Ви розповіли про випробування сценічні, а крім них ще є випробування в колективі? Чи їх не буває?В колективі випробування йдуть паралельно. Тут вже включається психоемоційний рівень: інтриги, скандали, розслідування (сміється). Всі в гримерці тебе розглядають як новий експонат й роблять ставки, що ти зможеш. Дівчат в гримерці кордебалету багато. Вірочка все життя протанцювала в кордебалеті й там й залишиться, вона на тебе буде дивитись особливим поглядом. Кіра не змогла вибратись з вищої категорії, залишилась танцювати двійки та трійки й більш за інших буде плести інтриги за твоєю спиною. Людина яка тебе цілувала й обнімала, поки ти танцюєш на сцені, взяла ножиці й порізала тобі шубу.

Коли я прийшла, у нас була ще та гримерка. У нас курили, а я не могла там дихати, я там знаходилась як в барокамері. Спочатку всі випробовують тебе, намагаються зрозуміти в якій ти лінії харчового ланцюжка знаходишся, тебе «пробують на зуб».

Залаштунки формують тебе як особистість. Деякі дівчата не витримували цього психоемоційного напруження. Це відповідальність колосальна,

коли тобі дають партії. Ти маєш бути готовий, що тебе постійно критикують, ти маєш до цього правильно ставитись й відрізняти конструктивну критику на благо й критику заради того, щоб тебе принизити.

Прямо тераріум однодумців. Однозначно я не можу сказати, що відчула на собі всі жахливі сторони балетних залаштунків. Як і в будь-якому колективі, є люди світлі й темні. Просто в балеті це більш гіпертрофовано.

Наприклад, коли артист виходить на сцену з прем’єрною партією, на нього дивиться велика кількість людей. Окрім численних глядачів у залі, які приходять просто насолодитися естетикою танцю та прекрасною музикою, за лаштунками теж збираються «глядачі» більш упереджені, критично налаштовані. Вони дивляться на тебе, скептично схрестивши руки на грудях, і очікують провалу. Можуть кинути тобі вслід: «Щоб ти впала».

І от ти працюєш, тобі потрібно виплеснути в зал емоції, і водночас відчуваєш на собі ці гострі, оцінювальні погляди залаштунків. Багатьох балерин турбує цей «закулісний глядач» і його реакція. І в цьому велика помилка молодих артистів, якої категорично не можна допускати.

У такі моменти артист втрачає свою цілісність і починає розпорошувати енергію, працюючи не на того глядача, на якого потрібно: «А чи хороший ракурс для Івана Васильовича, який стоїть у третій кулісі?». Це збиває і не дає можливості зосередитися на ролі.

Якщо я хотіла подивитися на артиста, завжди старалась йшла в зал, щоб зайвий раз не бентежити артистів. Але зараз як керівник я часто дивлюсь на учнів та студентів із за куліс під час репетицій.

Які поради даєте своїм студентам?Ви маєте максимально сконцентруватись на репетиціях й намагатись якомога швидше вчити порядок, малюнок. В першу чергу в театрах будуть дивитись на те, як швидко ви схоплюєте на льоту інформацію, запам’ятовуєте та як відображаєте на сцені. Саме це одразу помічають і педагоги, і художній керівник. Уже з першої репетиції формується перше враження про тебе — чи швидко ти схоплюєш матеріал, чи здатен працювати точно й зібрано, як володієш координацією.

Як і в будь-якій професії, якщо ти маєш свою унікальність і вирізняєшся — ти потрапляєш у топ. Перший місяць є визначальним. Про це не говорять уголос, але всередині колективу дуже швидко формується розуміння, ким ти станеш через рік-два. І починається це саме з кордебалетних репетицій.

Тому моя порада студентам: працюйте максимально зібрано з першого дня, будьте уважними до деталей і не втрачайте жодної можливості показати свою готовність до професії. Саме перші кроки часто визначають вашу подальшу траєкторію.

Фото: надані героїнею

Слідкуйте за новинами в

Marie Claire Ukraine

опера, Посад, Новина, Ставок, школа

Читайте ще