"Коли прийдеться кохати - кохай до загину. Пам'ятай, що незабаром - ляжем в домовину", - писав у своєму щоденнику Павло Якуба. Він був сільськогосподарським робітником із села Млини на Полтавщині, якого під час Другої світової війни вивезли на примусові роботи до Німеччини. Поряд із щоденником - весільна обручка токаря по дереву Миколи Тищука, кишеньковий годинник Михайла Слюсара, а також каблучка й годинник медсестри Лідії Болгаченко.
Всі ці предмети, конфісковані у в'язнів нацистських концтаборів, нині зберігаються в архіві у німецькому місті Бад Арользен. Їхні власники - українці, депортовані до нацистської Німеччини як примусові робітники або переслідувані з політичних причин.
Особисті речі українців-в'язнів концтаборівСеред майже двох тисяч конвертів з особистими речами, що зберігаються в архівах Арользена (Arolsen Archives), найбільшому у світі сховищі документів про жертв нацизму, майже 80 містять речі в'язнів з України. Переважна більшість цих предметів походить із німецького концтабору "Ноєнгамме", але є й речі з "Дахау", "Берген-Бельзена", а також з архівів гамбурзького гестапо.
Працівники та волонтери архіву намагаються знайти нащадків жертв і повернути їм особисті речі, конфісковані нацистами. Цю роботу тут ведуть із 2026 року в межах ініціативи Stolen Memory (Вкрадена пам'ять).
Як пояснюють в архіві, нацисти конфісковували цінні речі в'язнів концтаборів і використовували їх для фінансування війни. "Особисті речі, які досі зберігаються в нас, мають велику емоційну та особисту цінність для нащадків, адже часто це останні речі, що залишилися від переслідуваних людей", - говорить координаторка Arolsen Archives Анна Меєр‑Осіньскі (Anna Meier-Osiński). Через це у багатьох родинах до цих предметів ставляться, як до реліквій, додає вона.
Цифровий архів документів про переслідуваних за часів нацизмуОкрім особистих речей, в архіві зберігається понад 30 мільйонів документів про людей, переслідуваних нацистським режимом. Понад 90 відсотків матеріалів уже оцифровано. Інформація про близько 17,5 мільйона жертв нацистських переслідувань доступна для цифрового пошуку в архіві.
Скільки серед них українців - точно сказати неможливо. За словами керівниці підрозділу архівних фондів і збереження Ніколь Домінікус (Nicole Dominicus),
архів структуровано не за національністю, а за іменами - в алфавітному порядку.
Різні варіанти написання імен та прізвищ"В адміністрації нацистського режиму не питали: "Чи можеш ти продиктувати твоє ім'я по літерах?" - розповідає Ніколь. - Імена записували так, як чули. Через це виникло безліч різних варіантів написання, які насправді означають одне й те ж саме. Так, ми маємо понад 800 різних варіантів написання прізвища Абрамович. Те ж саме стосується й імен".
Пошук нащадків ускладнюється ще й тим, що в документах нацистської адміністрації національність українців часто не вказували. Їх нерідко записували росіянами або "радянськими людьми".
До початку повномасштабної війни Росії проти України архів співпрацював з українськими партнерами на місцях, зокрема з Українським Червоним Хрестом. Та вторгнення РФ внесло свої корективи, тож архів намагається привертати увагу до пошуку родин через соціальні мережі, ЗМІ та фотовиставки, які тривають в Україні.
Завдяки одній з таких виставок в Україні вдалося розшукати родину Володимира Заплатинського, ув'язненого в концтаборі "Ноєнгамме". Усередині годинника він зберігав найцінніше - фото своєї родини. За словами співробітників архіву, його нащадки впізнали чоловіка на знімку ліворуч - це їхній дідусь. Тепер його годинник повернуть родині - через понад 80 років.
