Після 12 років офіційного шлюбу подружжя розлучилося, однак фактично сім’я не розпалася: вони й надалі жили разом, вели спільне господарство, мали спільний бюджет, проводили разом свята, а рідні навіть не знали про розірвання шлюбу. Згодом чоловіка мобілізували, і у травні 2025 року він загинув під час виконання бойового завдання. Сповіщення про його зникнення безвісти та загибель отримала колишня дружина, вона ж займалася похованням.
Жінка звернулася до суду, щоб встановити факт їхнього проживання однією сім’єю без реєстрації шлюбу після розлучення. Це було необхідно їй для реалізації прав, пов’язаних, зокрема, із соціальними виплатами, пенсіями, пільгами, статусом члена сім’ї загиблого захисника та грошовою допомогою у зв’язку із загибеллю військовослужбовця.
Однак дві судові інстанції дійшли висновку: наданих доказів недостатньо, щоб встановити, що після розірвання шлюбу і до загибелі чоловіка між ними існували усталені сімейні відносини, притаманні подружжю.
Обставини справи
Позивачка та військовослужбовець перебували у зареєстрованому шлюбі з 23 липня 2008 року.
7 липня 2020 року шлюб було розірвано.
Однак жінка стверджувала, що після цього їхні сімейні відносини фактично не припинилися. За її словами, вони продовжували проживати разом як чоловік і дружина, вели спільне господарство, мали спільний сімейний бюджет, займалися благоустроєм будинку та разом проводили свята у колі рідних і близьких.
Позивачка також зазначала, що про розірвання шлюбу не знали їхні родичі та друзі, оскільки після нього у способі життя пари нічого не змінилося.
Ще у 2018 році, коли вони перебували у зареєстрованому шлюбі, чоловік і жінка придбали в рівних частках садовий будинок та земельну ділянку. Довідка садівничого товариства підтверджувала, що вони були його членами та з вересня 2018 року зареєстровані і проживали за однією адресою.
23 серпня 2023 року чоловіка призвали на військову службу під час мобілізації.
14 травня 2025 року він зник безвісти під час ведення бойових дій у районі населеного пункту Привільне Донецької області. Згодом позивачку повідомили про його загибель.
Сповіщення про зникнення безвісти та загибель військовослужбовця були адресовані позивачці як його дружині.
Вона також здійснила його поховання, що підтверджувалося відповідним свідоцтвом.
Водночас у послужному списку військовослужбовця відомості про дружину були відсутні. У ньому були зазначені батько та син. У довідці військової частини про загибель як члени сім’ї також були вказані батько та син.
Жінка просила суд встановити факт її проживання з військовослужбовцем однією сім’єю як жінки та чоловіка без реєстрації шлюбу з 7 липня 2020 року до дня його загибелі.
За її твердженням, встановлення цього факту дало б їй можливість реалізувати соціально-економічні права, зокрема пов’язані з отриманням соціальних виплат, пенсій, пільг, субсидій, грошової допомоги, а також статусу члена сім’ї загиблого захисника.
Суд першої інстанції відмовив
Хмельницький міськрайонний суд 10 березня 2026 року відмовив у задоволенні позову через недоведеність заявлених вимог.
Жінка оскаржила це рішення.
В апеляційній скарзі вона наголошувала, що суд не надав належної оцінки довідці садівничого товариства про спільне місце проживання, листуванню з чоловіком у месенджерах, спільним фотографіям та показанням свідків.
Зокрема, батько загиблого підтверджував, що саме позивачка займалася похованням його сина, що вони постійно проживали однією сім’єю, а про їхнє розлучення він не знав, оскільки змін у стосунках між ними не помітив.
Жінка також звертала увагу на те, що саме на її ім’я надійшли сповіщення про зникнення безвісти та загибель військового.
На її думку, всі ці докази у сукупності підтверджували, що після розірвання шлюбу вони фактично продовжували бути сім’єю.
Що необхідно довести для встановлення проживання однією сім’єю без шлюбу
Хмельницький апеляційний суд погодився з рішенням суду першої інстанції.
Колегія суддів нагадала, що відповідно до ч. 2 ст. 3 Сімейного кодексу України сім’ю складають особи, які спільно проживають, пов’язані спільним побутом та мають взаємні права й обов’язки.
Посилаючись на висновки Великої Палати Верховного Суду, апеляційний суд зазначив, що при вирішенні питання про встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім’єю без реєстрації шлюбу необхідно встановити не лише факт спільного проживання.
Суд має оцінити у сукупності ознаки,
характерні для сімейних відносин. Предметом доказування у таких справах є, зокрема:
- спільне проживання;
- ведення спільного господарства та спільного побуту;
- наявність спільного бюджету;
- здійснення спільних витрат;
- придбання майна в інтересах сім’ї;
- наявність взаємних прав та обов’язків, притаманних подружжю.
Чому спільної адреси було недостатньо
Одним із аргументів позивачки була довідка садівничого товариства, відповідно до якої вона та загиблий були зареєстровані та проживали за однією адресою.
Однак апеляційний суд, посилаючись на практику Верховного Суду, зазначив, що реєстрація місця проживання чоловіка та жінки за однією адресою не є ані головною, ані обов’язковою ознакою наявності фактичних шлюбних відносин.
Суд також врахував, що будинок і земельну ділянку, де вони були зареєстровані, чоловік і жінка придбали у 2018 році — у період,
коли ще перебували у зареєстрованому шлюбі.
Тому придбання цього майна не охоплювалося спірним періодом, щодо якого позивачка просила встановити факт проживання однією сім’єю, — з 7 липня 2020 року до дня загибелі чоловіка.
Що суд сказав про фотографії та листування
Позивачка надала суду переписку з чоловіком у месенджері за 27 і 30 квітня, а також 3 і 4 травня 2025 року та спільні фотографії.
Однак щодо наданих фотографій неможливо було ідентифікувати місце та час, коли вони були зроблені.
Апеляційний суд дійшов висновку, що ці докази разом із реєстрацією місця проживання за однією адресою не підтверджують, що протягом заявленого періоду — з 7 липня 2020 року до дня загибелі військовослужбовця — між ними існували усталені відносини, притаманні подружжю.
При цьому суд не виходив із того, що фотографії, листування чи спільне проведення часу взагалі не можуть бути доказами сімейних відносин.
Йдеться про їхню достатність у конкретній справі. Посилаючись на практику Верховного Суду, апеляційний суд зазначив, що спільний відпочинок, присутність на святкуванні свят чи переказ коштів самі по собі,
без доведення ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов’язків, притаманних подружжю, не підтверджують існування усталених подружніх відносин.
Чому показань свідків також виявилося недостатньо
Позивачка посилалася і на показання свідків, які, на її думку, підтверджували продовження сімейних відносин після розірвання шлюбу.
Однак апеляційний суд погодився з оцінкою цих показань судом першої інстанції.
Колегія зазначила, що вони беззаперечно не підтверджують ведення спільного побуту та господарства, а також наявності між позивачкою та загиблим взаємних прав і обов’язків як у подружжя. Крім того, події, про які розповідали свідки, не були конкретизовані в часі.
Водночас суд підкреслив важливий нюанс: показання свідків є доказами, однак вони не можуть бути єдиною підставою для встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім’єю без реєстрації шлюбу.
Сповіщення про загибель та поховання теж не стали вирішальними
Окремо апеляційний суд оцінив аргумент позивачки про те, що сповіщення про зникнення безвісти та загибель військовослужбовця надійшли саме їй.
Колегія суддів визнала цей аргумент недостатнім, оскільки таке сповіщення саме по собі не підтверджує спільного проживання, ведення спільного побуту та наявності взаємних прав і обов’язків, притаманних подружжю.
Так само суд не вважав достатнім підтвердженням фактичних шлюбних відносин те, що позивачка здійснила поховання військовослужбовця.
У цьому контексті апеляційний суд послався на позицію Верховного Суду у справі №202/5003/16-ц, відповідно до якої наявність документів, пов’язаних зі смертю та похованням особи, не є доказом перебування з нею у фактичних шлюбних відносинах.
Як суд оцінював сукупність доказів
Апеляційний суд окремо нагадав про принцип змагальності цивільного процесу: саме сторони повинні довести обставини, на які посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень, а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
При цьому жоден доказ не має для суду наперед встановленої сили. Суд повинен оцінити належність, допустимість та достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок усієї сукупності доказів.
Посилаючись на практику Великої Палати Верховного Суду,
колегія також нагадала про стандарт більшої переконливості: обставину необхідно довести таким чином, щоб з урахуванням поданих доказів висновок про її існування видавався більш вірогідним, ніж протилежний.
Апеляційний суд також зазначив, що цивільна справа має вирішуватися з урахуванням балансу вірогідностей.
У справі №686/19687/25 надана позивачкою сукупність доказів, на переконання суду, не була достатньою для встановлення факту проживання із загиблим військовослужбовцем однією сім’єю без реєстрації шлюбу протягом заявленого нею періоду.
Що в підсумку вирішив суд
Хмельницький апеляційний суд дійшов висновку, що позивачка не надала належних і допустимих доказів на підтвердження факту її проживання із загиблим військовослужбовцем однією сім’єю без реєстрації шлюбу з 7 липня 2020 року до дня його загибелі.
Тому апеляційну скаргу залишили без задоволення, а рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 10 березня 2026 року про відмову в задоволенні позову — без змін.
Постанова набрала законної сили з дня її ухвалення. Вона може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/suduaта на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook в Instagram та в Х, щоб бути в курсі найважливіших подій.
