Шостий українсько-кримськотатарський літературний конкурс «Кримський інжир / Qırım inciri» оголосив переможців у десяти номінаціях. Частина лауреатів не змогла піднятися на сцену за власними нагородами: вони живуть у тимчасово окупованому Криму і публікують свої тексти під псевдонімами, оскільки відкрите авторство там може коштувати свободи.
Чому переможці ховаються за псевдонімами
Частину лауреатів журі конкурсу відзначає, не знаючи їхніх справжніх імен. Роботи на «Кримський інжир» їм надсилають анонімно з окупованої території, а нагороди отримують представники або організатори, які обіцяють передати їх авторам іншим шляхом.
Так літераторів намагаються убезпечити від наслідків системної русифікації. В окупованому Криму публічне відстоювання власної ідентичності нерідко призводить до переслідувань з боку окупаційної влади.
Чому це не поодинокий випадок, а системна практика, The Page пояснила Айше Умєрова, комунікаційниця Меджлісу кримськотатарського народу. За її словами, кримськотатарську мову в школах окупованого Криму викладають мінімально. Навчальна програма, методички та історія там повністю російські. Вже восьмий рік попри тиск ентузіасти підтримують ярмарок книг національною мовою.
Умєрова наголосила, що для кримськотатарської спільноти в окупації важливо жити «паралельною реальністю»: зберігати мову й літературу так, ніби деокупація може статися будь-якої миті, готуючись до моменту, коли материкова і кримська частини народу знову з'єднаються.Тих, хто лишився на півострові, Умєрова називає без сентиментів: «Ті, хто лишаються в Криму, для мене героїчні люди». І нагадує, що поширена думка, ніби це «їхній вибір» і їм «подобається» жити під окупацією, ігнорує головне: вони залишаються на Батьківщині, за яку десятиліттями боролися покоління їхніх родин.
Співзасновник конкурсу Алім Алієв каже, що географія й тематика учасників з роками лише розширюється: «Багато авторів з Криму, з інших регіонів України, а також в нас є автори із Туреччини, із Німеччини, із Канади». А нещодавно антологію «Кримський інжир» видали і англійською в США.
Хто отримав статуетки «Інжиру»
Журі назвало переможців в кожній з номінацій:
- Найкраща проза про Крим українською мовою – Віктор Шепелєв і «Легенда про Дюшу»,
- Проза кримськотатарською – твір «Alma qoquğanda» авторки під псевдонімом Qoqlam;
- Поезія про Крим українською – добірка поезій Софії Присяжнюк;
- Поезія кримськотатарською – Сейран Албкерменлі і «Тильсиз халкъ…»
- Дитяча література про Крим — збірка поезій Taz oğlan;
- Есеїстика про Крим — Анастасія Бабаш «Окупована близькість»;
- Переклад художнього твору з кримськотатарської на українську — Руслан Матушевський за переклад творів Умера Іпчі;
- Переклад з української на кримськотатарську — Elzara Beşüyli, переклад частини твору Артура Дроня «Гемінґвей нічого не знає»;
В спеціальній номінації «Слова свободи» визначили політв’язнів Кремля Сервера Рустем оглу Бахчисарайли (Сервера Мустафаєва) і Аппаза Куртамета. Обидвох чоловіків російський окупаційний суд незаконно засудив на 14 і 7 років. Їхню нагороду приймала Леніє Умерова, яка сама провела два роки в російській в’язниці просто за спробу побачити хворого батька.
Спеціальна нагорода «За внесок у розвиток кримськотатарської літератури» поїде до Рустема Джеліля, відомого письменника, правозахисника і першого головреда незалежної кримськотатарської газети «Авдет».
Чому «Кримський інжир» важливий: думки Матвійчук, Чубарова, Сибіги і КалиткоГолова Меджлісу кримськотатарського народу Рефат Чубаров зв'язав тему конкурсу з наближенням 35-річчя незалежності України: «Українська держава, яка зреалізована українською нацією, є гарантією самовизначення кримськотатарського народу».
Правозахисниця і нобелівська лауреатка Олександра Матвійчук, яка з 2014 року документує воєнні злочини в Криму через мобільні групи, назвала три «парадокси» кримських політв'язнів:
- їхній голос чує світ,
- вони вільніші за своїх тюремників,
- і сама їхня стійкість не дає опускати руки іншим.
Міністр закордонних справ Андрій Сибіга, який вручав одну з нагород, наголосив, що культурні заходи під час війни – це не розкіш, а питання безпеки:«Культура – це про безпеку. Це щось унікальне, яке зшиває культурний простір і тимчасово окупованих територій, і материкову Україну, і кримських татар в усьому світі, і мешканців Криму».
Він впевнений, що відмова від збройного опору анексії росії у 2014 році була стратегічною помилкою – така саме, як колись помилкою стало підписання Будапештського меморандуму.
Поетка й перекладачка Катерина Калитко вісім років працює в журі конкурсу. Вона порівняла премію з гілкою дикого інжиру з «Одіссеї» Гомера, за яку вчепився Одіссей, урятувавшись після шторму:«Мені хочеться, щоби цей конкурс був саме тією гілочкою, на якій ми втримаємося над найстрашнішим виром історії».
Міністерка культури Тетяна Бережна, яка була в Криму лише раз, у дитинстві 2001 року, згадала запах моря та кипарисів як єдине, що залишилося в пам'яті через 25 років – і саме заради таких деталей, за її словами, варто фіксувати культурну спадщину для майбутніх поколінь.
«Доля Криму не має чекати на потім» – Мирослав Маринович у «Інжирній промові»
Відкрив церемонію правозахисник, співзасновник Української Гельсінської групи Мирослав Маринович. Він присвятив традиційну «Інжирну промову» джерелам стійкості кримськотатарського народу. Історія завжди залишає шанс на відновлення навіть після найбільших втрат, але українська дипломатія не повинна відкладати долю Криму «на потім» заради компромісу з міжнародними партнерами.
Колишній радянський політв'язень, він почав виступ характерним дисидентським жартом – попросив стілець, пояснивши цитатою з анекдоту: «Извините, я привык сидеть».«Природа компенсує втрачене»
Там, де є величезна втрата, історія й природа завжди залишають шанс на відновлення. П'ятий рік повномасштабної війни і 13-й рік другої вимушеної депортації кримських татар з півострова, за словами Мариновича, не привід втрачати надію – подібно до того, як в людини, що втратила зір, загострюються інші відчуття, народ здатен перетворювати втрати на нову силу.Два спогади – 2014 і 2017 роки
Маринович процитував власні тексти минулих років. У 2014-му він писав, що кримські татари завойовують собі право на державність через випробування. Гіпотетичне повернення Криму мало б стати не формальністю, а повноцінною кримськотатарською автономією у складі демократичної України. Мирослав Франкович додав, що першим вітав би появу незалежного Криму, якби народ цього забажав.
У 2017-му, за його словами, він усвідомив: кримські татари вперше можуть повернутися на батьківщину не «з чорного входу», крадькома, а як визнані господарі своєї землі.Маринович застерігає від надмірних дипломатичних компромісів
Найгостріша частина промови — про ризик відкласти долю Криму заради компромісу з партнерами.Маринович нагадав, що Дональд Трамп публічно ставив під сумнів право України на Крим, і додав: «Мене тривожить готовність української дипломатії відкласти долю Криму на потім».
За його словами, кримські татари, які 13-й рік живуть у розділеному стані між окупацією і материковою Україною, сприймають подібне зволікання значно гостріше, ніж решта українців, — і саме тут, попереджає він, може визріти майбутній розкол у партнерстві двох народів.Заклик до двох народів і відповідь ЧубароваЗавершив Маринович практичною порадою: «Любіть одне одного. Без любові ви не подолаєте болю».
Він порівняв історичний розкол кримськотатарського народу з подібним досвідом українців, розділених колись між Австро-Угорщиною і Російською імперією, і закликав використати цей досвід для взаємного розуміння, а не повторення старих образ.
Літературний фестиваль і премія «Кримський інжир/Qırım inciri» засновано у 2018 році для взаємного розвитку української і кримськотатарської мови і літератури. Ідея належить Аліму Алієву. За підсумками премії щороку у «Видавництві Старого Лева» виходить антологія конкурсних творів «Інжиру» двома мовами.
