Суспільство

Під обстрілами — з дітьми, кішками та холодильниками: як відбувається евакуація з Донецької області

Останні міста Донбасу стають зоною війни. Під нескінченний ракетний армагеддон, вибухи авіабомб та божевільне дзижчання FPV-дронів українські волонтери щодня їдуть в Краматорськ та Слов’янськ, Дружківку та Костянтинівку, щоб витягнути, вивезти з небезпеки найбільш вразливих та безпорадних — стареньких й маломобільних мешканців та дітей з родинами. Насамперед — із прифронтових територій та зон обов’язкової або примусової евакуації. А щоб стимулювати бажання людей рятуватися самим замість того, щоб стерегти власне майно, гуманітарна місія «Проліска» навіть започаткувала «нову послугу» — пілотну програму «Евакуація родин з речами».

Краматорськ: «Прощавай, наш дорогий будиночку!»
Пілотну програму «Проліска» розпочала в травні. Для місії використовуються два види автомобілів — пасажирські мікроавтобуси й бусики для людей та вантажні автомобілі для великогабаритного майна. Можливість взяти з собою на більш безпечну територію холодильник, пралку або навіть диван різко збільшило кількість переселенців. І якщо в червні вдалося вивезти із небезпеки двадцять родин, то в липні — вже майже двісті, в яких 370 дітей. А ще було перевезено понад 2000 кубометрів побутових речей на загальну суму понад 75 мільйонів гривень. Для волонтерів такі рятувальні операції напевно додають складнощів, але безперечно полегшують для переміщених родин інтеграцію на новому місці.

Одноповерховий житловий сектор в Краматорську. Похмурі, зосереджені на роботі чоловіки на очах купки сусідів зносять у вантажівку коробки, валізи та пакунки. Молода білява жінка тримає в руках пластикову переноску з переляканою кицькою і задумливо дивиться на пишні доглянуті лілеї в палісаднику. В розкриту пащу вантажівки на чоловічих руках прямує пральна машина, холодильник, за ним — матрац та великий товстий килим, розібрані шафи, старенький кондиціонер.

Сусіди спостерігаючи за процесом, переговорюються, обмінюються враженнями, як вчора десь бабахнуло і знайомий дивом залишився живим.

— FPV літає постійно. — Каже білява жінка, неохоче відірвавши погляд від лілей. — Ракети дуже часто прилітають, «шахеди». Дитина дуже боїться. Батьки теж почали лякатися. В Краматорську стало небезпечно, по околицях оголошують евакуацію. Вирішили їхати, бо може потім змоги такої не буде забрати з собою речі, що наживалося роками.

— Так боляче все покидати, — мовить її мама Наталя. — Подивіться на город — посаджено все, від огірків до часника, синенькі, перець, помідори, полуниця.

Все вродило, малина чудова, дуже багато вишні, черешні. Я зараз заплачу. Ну що мені робити?! Чоловік став настоювати, що пора, дочка — теж. Вона ще в минулому році з внучком виїхала у Кременчук. Весь час до нас моталась. А потім каже: що більше не приїде, бо дуже страшно, дороги обстрілюються. Тому зважились на евакуацію. Спасибі хлопцям з «Проліски», дали машину, все завантажили.

Трошки збоку від всіх згорблена крихітна бабуся, спираючись на ціпок, дивиться в сторону рідних вікон і кланяється, наскільки дозволяє спина:

— Прощавай, дорогий наш будиночок. Прощавай.

Тяжке враження, немов старенька на кладовищі прощається з дорогим небіжчиком. А неподалік більш молоді сусідки, ховаючи емоції, прощаються одна з одною без сліз:

— Прощавай!

— Давай, до зустрічі!

Та, що залишається, повернулася і швидко пішла додому. Та, що їде, взяла малого сина за руку і пішла до бусу.

Чотири покоління однієї родини — бабуся, мама, донька та онук покидають рідне місто. Всім сумно, особливо тим, що старші.

— Бабусі шкода будинку. А ще й дідусь тут похований, — немов вибачається білява жінка за бабусю,

за себе та ще й пухнастого, що тримає у руках. — Котика нашого Кеша звати. Він дуже волелюбний. А тут його у клітку посадили. Кудись везуть. Стрес у нього, — додає жінка, зніяковіло всміхаючись.

Слов’янськ: «Може, й не повернемося, але хочеться спокою»Автомобілі волонтерської місії мчать сірими сумними вулицями Краматорську, де між зеленими деревами та блакитним небом натягнуті протидронові сітки. На наступній зупинці забирають іншу родину, вантажать інші побутові речі, калорифер та ще щось дуже важке.

Сьогодні «Проліска» працює у Слов’янську, рятуючи ще декілька родин, що вимушені покинути рідну домівку. Симпатична круглолиця Ганна з темною косою через плече розповідає, що вона працювала на залізниці, але та зруйнована, тож роботи немає. Є надія працевлаштуватися на залізницю у Дніпрі, тож буде їхати з сином саме туди:

— Тут дуже страшно – прильоти, фепевішки, каби, РСЗВ, до цього не звикнеш. Моїй дитині дев’ять років, постійно вдома, бо страшно виводити на вулицю навіть погуляти. Найбільш жахливе РСЗВ (реактивна система залпового вогню — ред.), тому що за неї нічого не повідомляють,

тож обстріли можуть застати в будь-яку мить. На базар намагаєшся вибігти щось купити, але читаєш в соцмережі — на нас щось летить, залишаєшся вдома… Нарешті я наважилась виїхати зі Слов’янська. Дякую організації «Проліска», що допомагає людям. Ми не маємо фінансів, щоб за допомогою приватних перевізників самим виїхати і ще майно вивезти. Ви знаєте, скільки це коштує? Від 15 тисяч гривень! І це тільки речі, а проїзд – 1000 гривень на кожну людину. Де взяти такі гроші?!

Ганна з сином попрощалися з сусідами і пішли до бусика повз квіткові клумби, що майоріли усіма відтінками червоного. Не встигли всістися, як почули різку команду волонтерів: «Вийдіть з машини! Швидше!». З неба почувся гидкий звук «Шахеда», що летів в їхню сторону.

Рятівники та пасажири перечекали небезпеку під фруктовими деревами, подалі від транспорту. А коли «Шахед» зник з виду, знов почали готуватися до від’їзду.

— Не спрацьовують ні гуманітарні емблеми, ні наші наліпки «Проліски» — нарікає волонтер Євген Ткачов, що займається рятуванням людей ще з 2014 року і набачився вже такого, що й ворогу не побажаєш.

— Ти не знаєш, повернешся чи ні, але вже хочеться спокою, — зізнається Ганна, зручно вмостившись в салоні. — Сподіваюся, там, куди ми їдемо, будемо хоч спати спокійно. Не боятись і не пересуватись перебіжками. Хочеться хоч трошки мирного життя.

Автомобілі рушають далі. Позаду залишаються дбайливо вирощена городина, на деревах наливаються соком персики та абрикоси, на кущах стигне малина. І тепер вже друга кицька утробно плаче в переносці. Люди напружені, але мають надію, тож дивляться вперед.

На колись затишній околиці Слов’янська з обох боків дороги, немов розкришені зуби у хворому роті, конають зруйновані хати.

Євген Ткачов у такій небезпеці майже щодня. Каже, що на Донеччині вантажівки пілотної програми ще не зазнавали нападів, хоча інші евакуаційні автівки росіяни дуже часто атакують:

— В таких випадках гуманітарні емблеми на машинах не спрацьовують. Тож, наскільки можливо, дбаємо про безпеку, моніторимо ситуацію, зв’язуємось з місцевими активістами. Іноді допомагають наші героїчні поліціянти і з управління поліції, і «Білі янголи» – супроводжують на деякій відстані й прикривають.

Усе починається з гарячої лініїКоли люди наважуються виїхати з міста за допомогою гуманітарної місії «Проліска», найперше, телефонують на гарячу лінію: 0800888888. Після того, як волонтери отримали інформацію по складу сім’ї, місцю, адресі теперішнього знаходження та пункту призначення, волонтери починають розробляти маршрут.

Євген Ткачов розповідає, якщо речей у родини не дуже багато, представники «Проліски» підвантажують у машину майно ще однієї чи навіть двох сімей. Речі до місця призначення прямують вантажівкою, люди — паралельно з нею їдуть комфортним мікроавтобусом. При цьому переселенців по дорозі завозять до одного з транзитних центрів у Павлограді, Харкові, Лозовій чи Волоському. Там реєструють на грошову виплату, надають гуманітарну допомогу, консультують, а потім волонтери везуть їх цією ж автівкою за наперед вказаною адресою.

— Більше 90% з тих, кого ми вивозимо, це саме родини з дітьми, які мешкають в прифронтовій зоні і навіть в тих місцях, де вже діє примусова евакуація. Тому в першу чергу їдуть вони, а до них підвантажуємо всіх інших — людей похилого віку,

людей з інвалідністю. Транспортуємо туди, де переселенці вже самі знайшли собі житло. Іноді через адміністрацію районів, родинам з дітьми надають будиночки в селі, відремонтовані або просто в гарному стані. Яка географія? Зазвичай люди їдуть в Одеську, Полтавську, Чернігівську, Черкаську області або в глибину Дніпропетровської.

Волонтери, що ризикуючи собою рятують інших, іноді дратуються тим, як деякі люди легковажно ставляться до збереження не тільки власного життя, а й життя своїх дітей. Можна зі співчуттям поставитися до дорослої людини, яка, щоб залишитися на малій батьківщині, у власній домівці, приймає рішення й надалі жити під обстрілами. Але діти? Чому вони повинні ховатися у підвалах, лякатися звуків, що несуть смерть, та гуляти виключно всередині квартири?!

— Коли евакуювали людей з дуже небезпечної прифронтової зони — з Костянтинівки, Олексієво-Дружківки, Покровська, Мирнограда, інших міст, ми бачили, що сім’ї з дітьми сидять до останнього. — Повідомляє Євген Ткачов. — При спілкуванні з’ясовували, що одна з величезних причин цього сидіння — неможливість вивезти майно,

побутову техніку чи хоча б достатню кількість зимових речей. Люди усвідомлюють, що хоч в глибині України більше шансів зберегти своє життя, але на жаль, вони не зможуть всього цього добра придбати або отримати від благодійників.

Але на другій чаші вагів — керовані авіабомби та щоденні обстріли. Будь-який вихід у магазин чи на базар може стати останнім. Небезпечно і у власних домівках, бо хто знає до кого і коли прилетить?

Тільки за один день 25 серпня по Краматорську ворог випустив вісім керованих авіабомб, поціливши у житлові квартали. Внаслідок атаки поранено 24 мирних жителів, серед яких двомісячне немовля. У Слов’янську 24 серпня в результаті авіаударів було поранено сім цивільних, а ще двох — вранці 26 серпня, коли на центр міста було скинуто три бомби КАБ-500.

Тож, для багатьох мешканців настав час приймати відповідальне рішення. Тим більш зараз є дуже потужна підтримка від різних волонтерських організацій. Зокрема, від «Проліски» щоденно працюють дві-три вантажівки і стільки ж мікроавтобусів. За свідченням волонтерів, кількість заявок за останні два-три тижні збільшилася на третину. А це свідчить, що проект «Евакуація родин з речами» набирає обертів.

Звісно, є люди, які й самі собі організовують переїзд, але це дуже дорого і точно не менш небезпечно. Ось днями дрон влучив у фуру, яка везла з Краматорська абсолютно усе життя однієї родини: одяг, меблі, техніку, а також сімейні фотографії та речі, в яких жила пам’ять про дороге серцю минуле. Люди, на щастя, залишилися живі. Але ні з чим. В тому, в чому були.

Авторка: Світлана Кузьмінська

Дніпро, Мирноград, Городині, Малин, Купка

Читайте ще