Взаємодія між органами досудового розслідування, ТЦК та Національною поліцією під час воєнного стану нерідко створює правові аномалії, у яких пересічний громадянин опиняється перед суперечливими вимогами закону.
З одного боку, Кримінальний процесуальний кодекс України вимагає від підозрюваного суворого дотримання запобіжного заходу — зокрема, заборони залишати населений пункт проживання без дозволу слідчого, прокурора або суду, а також обов’язку прибувати за викликом. Порушення цих обов’язків може створити ризик звернення півмільйонної застави в дохід держави та подальшого розгляду питання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
З іншого — ТЦК та СП, попри офіційне повідомлення про встановлені судом обмеження, вносить відомості до реєстру про порушення правил військового обліку та ініціював через Нацполіцію адміністративне затримання й доставлення
Постанова Третього апеляційного адміністративного суду у справі №160/17373/26 стала прикладом того, як інститут забезпечення позову в адміністративному процесі може захистити людину від незворотних наслідків ще до остаточного вирішення спору по суті.
500 тисяч застави, слідчий у Чернівцях та повістка у Слобожанському
Справа позивача розпочалася з процесуально тупикової ситуації. У травні 2026 року старший слідчий СУ ГУНП в Чернівецькій області повідомив його про підозру у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 332 КК України (незаконне переправлення осіб через державний кордон). Того ж дня слідчий суддя районного суду Чернівецької області у справі № 715/935/26, застосував до підозрюваного запобіжний захід у вигляді тримання під вартою із можливістю внесення застави у розмірі 500 000 гривень.
Після внесення застави чоловіка було звільнено з-під варти, і він набув обов’язків за ст. 194 КПК України зі строком дії до 13 липня 2026 року, серед яких:
- прибувати за кожною вимогою до слідчого, прокурора чи суду;
- не відлучатися за межі населеного пункту проживання без дозволу слідчого, прокурора або суду.
Водночас Дніпровський районний ТЦК та СП видав повістку із викликом щодо позивача.
Опинившись перед встановленою судом забороною залишати населений пункт без відповідного дозволу, позивач повідомив ТЦК про неможливість прибуття.
Його адвокат подав до Дніпровського РТЦК письмову заяву про неможливість прибуття за повісткою через покладені судом обов’язки та заборону залишати населений пункт без дозволу. У заяві зазначалося про зобов’язання з’явитися до ТЦК одразу після зняття судової заборони або отримання дозволу слідчого, прокурора чи суду.
Попри те, що ТЦК було відомо про причини неявки, які суд визнав виключно поважними, до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов’язаних та резервістів внесли відомості про порушення правил військового обліку та сформували електронне звернення до органів Національної поліції про його затримання та доставлення до ТЦК та СП.
У цей же час слідчий із Чернівців, у порядку ст. 135 КПК України викликав позивача для проведення слідчих та процесуальних дій, зокрема допиту, вручення повідомлення про завершення досудового розслідування, відкриття матеріалів та інших процесуальних дій.
Чоловік звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом про визнання дій ТЦК протиправними та подав заяву про забезпечення позову.
Рішення про забезпечення позову
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду заяву про забезпечення позову було задоволено частково.
Заборонено Національній поліції України, її територіальним органам, включаючи ГУНП в Дніпропетровській області, їх посадовим особам та іншим уповноваженим органам і особам вчиняти дії щодо адміністративного затримання та доставлення позивача до ТЦК та СП — до набрання законної сили рішенням суду у справі №160/17373/26.
Водночас суд відмовив у зупиненні самих відомостей про «розшук» у реєстрі, пояснивши, що внесення відомостей та формування електронного повідомлення до Нацполіції є технічною дією, а не рішенням суб’єкта владних повноважень, а зупинити дію відомостей процесуально неможливо.
Не погодившись із ухвалою, Національна поліція України подала апеляційну скаргу.
Поліція наполягала, що відсутні підстави вважати, що невжиття заходів забезпечення позову істотно ускладнить чи унеможливить виконання майбутнього рішення або ефективний захист прав позивача. Також Нацполіція звертала увагу на винятковий характер інституту забезпечення позову та необхідність не допустити фактичного вирішення спору по суті на цій стадії.
Рішення Третього апеляційного адмінсуду: захист від незворотних наслідків
Колегія суддів Третього апеляційного адміністративного суду підтвердила законність застосованих заходів забезпечення позову.
Суд встановив, що чоловік не мав об’єктивної можливості залишити своє місце перебування для прибуття до ТЦК через покладений на нього судом обов’язок не залишати населений пункт без дозволу.
Причини неявки суд назвав «виключно поважними», зазначивши, що ТЦК було про них достеменно відомо на момент внесення відомостей про порушення правил військового обліку.
Суд застосував норми статей 150 та 151 КАС України, а також врахував правові позиції Верховного Суду щодо забезпечення позову.
Апеляційний суд погодився, що затримання чоловіка поліцією по дорозі до слідчого та доставлення до ТЦК унеможливило б своєчасне прибуття за викликом та призвело б до вимушеного порушення покладених на нього процесуальних обов’язків. Суд також вказав на наслідки у вигляді зміни запобіжного заходу та стягнення застави в дохід держави.
Колегія суддів погодилася із застосованим першою інстанцією способом забезпечення позову — тимчасовою забороною Національній поліції та іншим уповноваженим особам здійснювати адміністративне затримання та доставлення до ТЦК за наслідком отриманого звернення до набрання законної сили рішенням в основній справі.
При цьому суд окремо наголосив, що забезпечення позову не повинно підміняти вирішення спору по суті. Питання про протиправність оскаржуваних дій ТЦК має бути остаточно встановлене саме під час розгляду основного позову.
Стандарти ЄСПЛ щодо ефективного засобу захисту
Спираючись на статтю 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд наголосив, що кожен має право на ефективний засіб юридичного захисту. Одним із механізмів забезпечення такого захисту є передбачений українським законодавством інститут забезпечення позову.
За наслідками розгляду Третій апеляційний адміністративний суд залишив апеляційну скаргу Національної поліції України без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції — без змін.
Висновки та практичне значення справи
Постанова Третього апеляційного адміністративного суду у справі №160/17373/26 дає важливі процесуальні орієнтири для адвокатів та громадян.
Судове обмеження може бути поважною причиною неявки до ТЦК У цій конкретній справі заборона залишати населений пункт без дозволу стала підставою для висновку суду, що чоловік об’єктивно не міг прибути за повісткою,
а причини його неявки були «виключно поважними».
Письмове повідомлення ТЦК мало суттєве значення. Позивач завчасно повідомив про неможливість явки, а в матеріалах справи була відповідна заява з відміткою посадової особи та печаткою ТЦК.
Забезпечення позову може тимчасово зупинити затримання та доставлення до ТЦК. У цій справі суд заборонив поліції здійснювати такі дії за конкретним зверненням ТЦК до остаточного вирішення спору, не вирішуючи при цьому наперед питання про протиправність дій самого ТЦК.
Суди враховують ризик процесуальних наслідків. Апеляційний суд погодився, що затримання та доставлення до ТЦК могло спричинити вимушене порушення обов’язків, установлених у кримінальному провадженні, та створити наслідки у вигляді зміни запобіжного заходу і стягнення застави в дохід держави.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/suduaта на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook в Instagram та в Х, щоб бути в курсі найважливіших подій.
