Суспільство

Чоловік оновив облікові дані, але ТЦК вимагав особистої явки та оголосив його у розшук: суд не знайшов підстав для затримання

Дніпропетровський окружний адміністративний суд розглянув справу за позовом військовозобов’язаного до територіального центру комплектування та соціальної підтримки щодо внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов’язаних та резервістів відомостей про порушення правил військового обліку, які відобразилися в застосунку «Резерв+». Підставою для внесення таких відомостей стала неявка чоловіка за повісткою для уточнення даних, хоча раніше він уже виконав відповідний обов’язок.

Суд з’ясував, чи мав ТЦК підстави повторно викликати військовозобов’язаного для уточнення даних, чи було належним чином підтверджено вручення повістки та чи правомірно ініційовано його розшук і доставлення до ТЦК без встановлення факту адміністративного правопорушення.

Суть справиДо Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов позов військовозобов’язаного, який просив визнати протиправними дії ТЦК та СП щодо внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов’язаних та резервістів відомостей про порушення ним правил військового обліку та зобов’язати відповідача виключити ці відомості.

Позивач повідомив, що 13 лютого 2026 року в його електронному військово-обліковому документі в застосунку «Резерв+» з’явилася відмітка про порушення правил військового обліку. Чоловік наполягав, що відповідних порушень не допускав, свої облікові дані уточнив, а повісток про виклик до ТЦК та СП не отримував.

Як установив суд, позивач перебуває на військовому обліку та ще 19 квітня 2025 року уточнив свої облікові дані.

Водночас із наданого відповідачем витягу з Реєстру вбачається, що 30 листопада 2024 року щодо чоловіка вже формувалося звернення до органів Національної поліції у зв’язку з неприбуттям за повісткою до ТЦК та СП.

Однак 5 грудня 2025 року це звернення було скасовано із зазначенням причини: «відсутність таких підстав, особа самостійно з’явилася».

Через дванадцять днів, 17 грудня 2025 року, керівник ТЦК та СП сформував нову повістку №5940734. Відповідно до неї військовозобов’язаний мав прибути до територіального центру комплектування 13 січня 2026 року о 14:00. Метою виклику в документі було зазначено «для уточнення даних».

Того самого дня повістку направили чоловікові рекомендованим поштовим відправленням №R067058253593.

На підтвердження цього ТЦК надав опис вкладення за формою 107.

Проте повідомлення про вручення поштового відправлення, інформації про його фактичне отримання адресатом, відмову від отримання або відсутність чоловіка за відповідною адресою, а також повернутого конверта в матеріалах справи не було.

13 лютого 2026 року о 22:44 у Реєстрі автоматично сформувалося звернення №E4732286 до відділення поліції №2 Дніпровського районного управління поліції №2 ГУНП у Дніпропетровській області.

Причиною звернення зазначили неприбуття військовозобов’язаного вчасно за повісткою до ТЦК та СП відповідно до статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

У примітці містився запис «Створено автоматично» із зазначенням номера поштового відправлення від 17 грудня 2025 року. Період порушення визначили з 13 лютого 2026 року до 12 лютого 2027 року, а звернення мало статус «Активний».

Після появи в «Резерв+» відмітки про порушення правил військового обліку чоловік через свого представника 14 травня 2026 року звернувся до ТЦК із заявою.

У ній він просив виключити з Реєстру відомості про порушення ним правил військового обліку,

повідомити Національну поліцію про відсутність підстав для його адміністративного затримання та доставлення, а також закрити адміністративне провадження стосовно нього.

У відповіді від 22 травня 2026 року ТЦК повідомив, що за даними Реєстру позивач є порушником законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, оскільки не прибув вчасно за повісткою.

Крім того, ТЦК зазначив, що в діях чоловіка вбачаються ознаки адміністративного правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

При цьому протокол про адміністративне правопорушення стосовно військовозобов’язаного не складався, а постанова про притягнення його до адміністративної відповідальності не виносилася. Цю обставину відповідач не заперечував.

Позивач вважав, що ТЦК не довів належного направлення та вручення йому повістки відповідно до Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року №560.

Він наголошував,

що повістка, надіслана поштою, повинна супроводжуватися належним підтвердженням її вручення або передбачених законодавством обставин, які свідчать про належне оповіщення особи.

Також чоловік посилався на пункт 20-1 частини першої статті 7 Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов’язаних та резервістів». На його переконання, ця норма дозволяє вносити до Реєстру відомості про притягнення особи до адміністративної відповідальності за статтями 210, 210-1 КУпАП, а не самостійно фіксувати порушення без відповідної процедури.

Оскільки адміністративне провадження не завершувалося встановленням його вини та винесенням постанови, позивач вважав дії ТЦК такими, що не відповідають Конституції та законам України і порушують принцип презумпції невинуватості.

Позиція ТЦК та СПВідповідач заперечував проти задоволення позову та наполягав, що його дії були правомірними.

ТЦК посилався на частину десяту статті 1 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу», статтю 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», а також Правила військового обліку призовників,

військовозобов’язаних та резервістів, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2022 року №1487.

За твердженням відповідача, військовозобов’язані зобов’язані прибувати за викликом до ТЦК та СП у строки, зазначені в повістках. Позивачеві поштою направили повістку для уточнення даних, однак він не з’явився та не повідомив причин неявки.

Окремо ТЦК зазначав, що інформація, отримана з інформаційно-комунікаційних систем і державних реєстрів, не містить усього переліку персональних даних, передбаченого статтею 7 Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов’язаних та резервістів».

На думку відповідача, у зв’язку із цим уточнення відповідних відомостей можливе лише за особистої явки військовозобов’язаного.

Саме недотримання чоловіком правил військового обліку, як стверджував ТЦК, стало причиною автоматичного формування в Реєстрі «Оберіг» відомостей про порушення.

Крім того, відповідач посилався на частину першу статті 27 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та зазначав, що 13 лютого 2026 року керівник ТЦК в електронній формі направив звернення до органів поліції щодо розшуку та доставлення позивача у зв’язку з неприбуттям за повісткою.

На підтвердження своєї позиції відповідач долучив копію повістки, опис вкладення до рекомендованого поштового відправлення та витяг із Реєстру щодо звернень до Національної поліції.

Висновки судуЩодо повторного виклику для уточнення військово-облікових даних

Оцінюючи обставини справи, суд насамперед проаналізував законодавчі підстави для виклику військовозобов’язаних до ТЦК та СП, зокрема співвідношення положень законів України «Про військовий обов’язок і військову службу», «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», Порядку №560 та Порядку №1487.

Суд звернув увагу, що частина третя статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» встановлювала обов’язок військовозобов’язаних уточнити облікові дані протягом 60 днів. Для відповідної категорії осіб цей строк обчислювався з 18 травня 2024 року та завершився 16 липня 2024 року.

Уточнення могло здійснюватися через центр надання адміністративних послуг, електронний кабінет призовника, військовозобов’язаного, резервіста або безпосередньо в ТЦК та СП.

Водночас законодавство передбачає обов’язок громадянина з’являтися до ТЦК за належним викликом для виконання визначених законом дій.

Суд зауважив, що мета виклику повинна бути конкретною та відповідати тим завданням, для реалізації яких законодавство покладає на особу обов’язок прибути до територіального центру комплектування.

Частина десята статті 1 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу» передбачає виклик, зокрема, для оформлення військово-облікових документів, взяття на військовий облік, проходження медичного огляду, направлення на підготовку для здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу та проходження зборів.

Частина перша статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» також визначає обов’язки щодо прибуття для здійснення мобілізаційних заходів, зокрема взяття на облік, визначення призначення на особливий період та проходження медичного огляду.

Відповідні положення конкретизовані пунктом 32 Порядку №1487 та Правилами військового обліку.

При цьому суд урахував, що Порядок №560 передбачає й можливість виклику військовозобов’язаних для уточнення персональних та військово-облікових даних.

Зокрема, пункт 21 цього Порядку встановлює обов’язок з’являтися за викликом для уточнення персональних даних і відомостей військово-облікового документа,

а пункт 27 передбачає уточнення таких даних серед цілей виклику під час мобілізації.

Отже, суд не заперечував самої можливості виклику для уточнення даних. Водночас він наголосив на необхідності дотримання встановлених законом підстав і процедури.

Суд дійшов висновку, що стосовно осіб, які вже виконали обов’язок з уточнення персональних та військово-облікових даних і перебувають на військовому обліку, подальший виклик може здійснюватися для цілей, прямо визначених законами України «Про військовий обов’язок і військову службу» та «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Виклик такої особи саме «для уточнення даних», за висновком суду, можливий лише за наявності конкретних розбіжностей чи неповноти в облікових відомостях, про що має бути зазначено в повістці.

У цій справі № 160/14624/26 встановлено, що чоловік уточнив облікові дані 19 квітня 2025 року. Хоча це відбулося після завершення передбаченого законодавством 60-денного строку, відповідний обов’язок було виконано задовго до формування нової повістки 17 грудня 2025 року.

На момент її оформлення уточнені відомості вже містилися в Реєстрі,

ведення та актуалізацію якого забезпечує відповідач.

Незважаючи на це, у повістці як мету виклику зазначили лише «для уточнення даних».

ТЦК не пояснив ані в повістці, ані у відзиві на позов, які саме відомості потребували уточнення, чи були виявлені розбіжності між даними Реєстру та відомостями про позивача, а також яка норма закону зобов’язувала чоловіка повторно з’являтися для уточнення вже актуалізованих даних.

Суд відхилив посилання відповідача на неповноту інформації, отриманої з інших державних реєстрів.

Він зазначив, що стаття 7 Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов’язаних та резервістів» визначає перелік персональних даних, які можуть оброблятися в Реєстрі, проте сама по собі не встановлює обов’язку особистої явки до ТЦК для доповнення таких відомостей.

Більше того, частина передбачених цією статтею персональних даних, зокрема відомості про батьків, дітей та членів сім’ї, вноситься до Реєстру виключно за згодою відповідної особи відповідно до пунктів 8 та 8-1 частини першої статті 7 зазначеного Закону.

Загальні твердження ТЦК про неповноту відомостей в інформаційних системах не підтверджували конкретних обставин щодо позивача та не були підкріплені доказами.

Суд також звернув увагу, що 5 грудня 2025 року попереднє звернення до поліції щодо чоловіка було скасовано у зв’язку з відсутністю підстав та його самостійною явкою.

Водночас відповідач не пояснив, які нові обставини виникли протягом наступних дванадцяти днів і зумовили необхідність повторного виклику саме для уточнення облікових даних.

За таких обставин суд дійшов висновку, що неприбуття позивача за повісткою, оформленою виключно для уточнення даних, які на той момент уже були уточнені, не свідчить про невиконання обов’язків, передбачених частинами першою та третьою статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

При цьому відповідач не спростував факту подання чоловіком актуальних відомостей про місце проживання, засоби зв’язку та інших даних, що підлягають внесенню до військово-облікових документів і Реєстру.

Щодо належного вручення повістки

Окремою підставою для висновку про протиправність дій ТЦК стала відсутність доказів належного оповіщення військовозобов’язаного.

Суд зазначив, що навіть за умови існування в позивача обов’язку прибути за відповідною повісткою відповідач повинен був довести факт належного повідомлення про виклик.

Відповідно до пункту 34 Порядку №560 повістка може надсилатися рекомендованим поштовим відправленням з описом вкладення та повідомленням про вручення.

Пункт 41 цього Порядку визначає належні підтвердження оповіщення у разі поштового надсилання.

Такими підтвердженнями є отримання поштового відправлення особою, засвідчене інформацією або документами поштового оператора, чи відповідна відмітка про відмову від отримання або відсутність особи за адресою місця проживання з урахуванням установлених Порядком умов щодо такої адреси.

Водночас єдиним доказом, який ТЦК надав на підтвердження надсилання повістки, був опис вкладення до рекомендованого поштового відправлення.

Суд наголосив, що такий документ підтверджує передання поштового відправлення оператору зв’язку та його вміст, але не підтверджує факту вручення повістки військовозобов’язаному, його відмови від отримання або відсутності за адресою проживання.

Відповідач не надав повідомлення про вручення з відповідними відмітками, інформації про відстеження поштового відправлення чи повернутого конверта.

Суд також звернув увагу на часову невідповідність між датою,

визначеною в повістці для прибуття, та датою формування звернення до поліції.

Чоловік мав з’явитися 13 січня 2026 року, тоді як звернення до Національної поліції було автоматично сформовано лише 13 лютого 2026 року — через місяць після встановленої дати явки.

Саме 13 лютого визначили початком періоду порушення.

При цьому ТЦК не пояснив, яка подія, пов’язана з відповідним поштовим відправленням, стала підставою для формування звернення саме цього дня.

Суд нагадав, що відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок доказування їх правомірності покладається на відповідача.

У цій справі ТЦК не виконав зазначеного обов’язку, оскільки не підтвердив належними та допустимими доказами факт неприбуття належно оповіщеного військовозобов’язаного за викликом.

Щодо внесення відомостей про порушення до «Оберегу» та «Резерв+» без постанови про адміністративне правопорушення

Суд окремо проаналізував правові підстави для внесення до Єдиного державного реєстру призовників,

військовозобов’язаних та резервістів інформації про порушення правил військового обліку.

Відповідно до пункту 20-1 частини першої статті 7 Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов’язаних та резервістів» до персональних даних належать відомості про притягнення особи до адміністративної відповідальності за правопорушення, передбачені статтями 210 та 210-1 КУпАП.

Такі відомості повинні містити дату, номер і короткий зміст протоколу та/або постанови про адміністративне правопорушення.

Суд зазначив, що закон не передбачає внесення до Реєстру відомостей про порушення правил військового обліку як окремої категорії персональних даних, не пов’язаної з фактом притягнення особи до адміністративної відповідальності.

При цьому факт вчинення правопорушення, передбаченого статтями 210, 210-1 КУпАП, і вина особи встановлюються в порядку, визначеному Кодексом України про адміністративні правопорушення, за результатами розгляду справи уповноваженою посадовою особою ТЦК та СП відповідно до статті 235 КУпАП із винесенням відповідної постанови.

Наявність,

на думку територіального центру комплектування, ознак адміністративного правопорушення не є тотожною встановленню факту його вчинення.

У справі було встановлено, що стосовно чоловіка не складався протокол про адміністративне правопорушення та не виносилася постанова про притягнення до адміністративної відповідальності.

Відповідач цих обставин не заперечував.

Отже, суд дійшов висновку, що внесення до Реєстру відомостей про порушення позивачем правил військового обліку здійснено не на підставі та не у спосіб, передбачені законом.

Відповідач не довів існування правових підстав для фіксації такого порушення у зв’язку з неприбуттям чоловіка до ТЦК за повісткою.

За висновком суду, дії щодо внесення відомостей про позивача як про особу, яка порушила правила військового обліку, є протиправними, а відповідна інформація підлягає вилученню з Реєстру.

Щодо звернення ТЦК до поліції та адміністративного затримання

Суд також перевірив правомірність звернення ТЦК до Національної поліції щодо адміністративного затримання та доставлення військовозобов’язаного.

Відповідно до частини першої статті 27 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» керівник ТЦК та СП звертається до органів поліції щодо здійснення адміністративного затримання та доставлення громадянина у разі невиконання ним під час мобілізації обов’язків,

передбачених частинами першою та третьою статті 22 цього Закону, і вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 210-1 КУпАП.

Суд наголосив, що застосування такого механізму можливе за одночасної наявності обох зазначених умов.

Водночас рішення про ініціювання адміністративного затримання та доставлення ухвалює саме керівник ТЦК як спеціально уповноважена посадова особа. Для цього повинні існувати підтверджені ознаки правопорушення, передбаченого статтею 210-1 КУпАП, та належно зафіксована підстава для відповідного звернення.

У розглянутій справі звернення до поліції було сформоване за тією самою підставою, що й спірні відомості в Реєстрі, — неприбуття позивача за повісткою для уточнення даних.

Оскільки суд не встановив законних підстав для такого виклику та належного оповіщення, він дійшов висновку, що звернення до поліції було сформоване за відсутності ознак складу адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 210-1 КУпАП, і не мало законного підґрунтя.

Крім того, суд урахував абзац сімнадцятий пункту 79 Порядку №1487, відповідно до якого ТЦК та СП повідомляють Національну поліцію про відсутність підстав для адміністративного затримання та доставлення осіб,

щодо яких раніше направляли відповідні звернення.

Таке повідомлення повинно містити передбачені Порядком персональні дані особи, унікальний вихідний номер та кваліфікований електронний підпис уповноваженої особи.

Суд зазначив, що наявність у Реєстрі спірних відомостей створює для військовозобов’язаного стан правової невизначеності та може спричинити обмеження його особистої свободи внаслідок можливого затримання поліцією.

Тому побоювання чоловіка щодо застосування примусових заходів поза належною правовою процедурою суд визнав обґрунтованими.

Водночас суд окремо роз’яснив, що механізм адміністративного затримання та доставлення до ТЦК сам по собі може бути правомірним, якщо застосовується з дотриманням установлених законом вимог.

Однак адміністративний примус не повинен використовуватися автоматично в кожному випадку. Його застосування допустиме лише тоді, коли без цього неможливо забезпечити належний розгляд справи про адміністративне правопорушення або притягнення особи до відповідальності.

Суд наголосив, що процедура адміністративного затримання та доставлення призовників,

військовозобов’язаних і резервістів під час воєнного стану спрямована виключно на забезпечення складання та розгляду матеріалів про адміністративне правопорушення, передбачене статтею 210-1 КУпАП.

Таке затримання не є видом юридичної відповідальності, не має каральної мети та не може використовуватися як інструмент примусового призову або мобілізації.

За висновком суду, інститут адміністративного затримання не надає ТЦК чи Національній поліції повноважень фактично обмежувати свободу особи понад час, необхідний для складання матеріалів справи та передання її на розгляд.

При цьому суд розмежував адміністративне правопорушення та ухилення від мобілізації, яке є кримінально караним діянням відповідно до статті 336 Кримінального кодексу України.

Використання примусового фізичного доставлення особи з метою безпосередньої мобілізації, на переконання суду, виходить за межі адміністративно-правової процедури та суперечить принципам статті 19 Конституції України й положенням статей 260–263 КУпАП.

Таким чином, адміністративне затримання може застосовуватися для забезпечення провадження у справі про адміністративне правопорушення,

але не для примусового направлення особи на військову службу, здійснення мобілізаційних заходів або виконання наказів військового командування.

Чому суд вийшов за межі позовних вимог

Окрему увагу суд приділив питанню ефективного захисту порушених прав позивача.

Суд зазначив, що хоча чоловік не заявляв у позові окремої вимоги щодо звернення ТЦК до органів Національної поліції, саме це звернення було сформоване на підставі відомостей, правомірність яких оскаржувалася.

Тому лише вилучення інформації про порушення правил військового обліку з Реєстру без повідомлення Національної поліції про відсутність підстав для затримання та доставлення позивача не забезпечило б повного відновлення його прав.

Суд послався на принцип jura novit curia — «суд знає закон», відповідно до якого суд самостійно встановлює зміст норм права, що підлягають застосуванню, не пов’язаний правовою кваліфікацією сторін та застосовує належні норми до встановлених фактичних обставин.

Крім того, відповідно до частини четвертої статті 9 КАС України суд вживає визначених законом заходів для з’ясування всіх обставин справи,

зокрема може виявляти та витребовувати докази з власної ініціативи.

Частина друга статті 9 КАС України дозволяє суду вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод та інтересів особи від порушень із боку суб’єкта владних повноважень.

З огляду на це суд визнав необхідним не лише зобов’язати ТЦК вилучити спірні відомості з Реєстру, а й направити до Національної поліції повідомлення про відсутність підстав для адміністративного затримання та доставлення чоловіка.

Рішення судуДніпропетровський окружний адміністративний суд задовольнив адміністративний позов військовозобов’язаного з виходом за межі заявлених позовних вимог.

Суд визнав протиправними дії ТЦК та СП щодо внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов’язаних та резервістів відомостей про позивача як про особу, яка порушила правила військового обліку.

Відповідача зобов’язано вилучити відповідні відомості з Реєстру.

Крім того, суд зобов’язав ТЦК сформувати та направити до органів Національної поліції повідомлення про відсутність підстав для адміністративного затримання та доставлення позивача відповідно до абзацу сімнадцятого пункту 79 Порядку №1487.

Також суд вирішив питання розподілу судових витрат. Позивач сплатив 1331,20 грн судового збору, однак з урахуванням подання позову через підсистему «Електронний суд» та застосування коефіцієнта 0,8 належний розмір збору становив 1064,96 грн.

Саме цю суму суд постановив стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Рішення може бути оскаржене до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів із дня складення повного тексту рішення, оскільки справу розглянуто в порядку письмового провадження.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/suduaта на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook, в Instagram та в Х, щоб бути в курсі найважливіших подій.

вино, Новина, Дія, Свобода, курс

Читайте ще