Його історію розповіли у 32-й окремій механізованій Сталевій бригаді.
До повномасштабної війни Андрій жив у Запоріжжі. Він пройшов шлях від звичайного вантажника до правої руки директора складу.
У війську починав солдатом у бригаді територіальної оборони, місяцями перебував в окопах під Нью-Йорком і не думав, що колись стане сержантом.
Нині «Креш» — командир відділення 1-го механізованого батальйону 32-ї ОМБр.
Його робота — супроводжувати бійців на позиції, пояснювати правила безпеки та допомагати їм дістатися визначеної точки.
Перед виходом інструктаж короткий, але життєво необхідний:
Вага спорядження настільки велика, що іноді Андрій просить бійця присісти, аби закинути йому рюкзак на плечі. Проте на маршруті часу на зволікання немає.
Водночас «Креш» наголошує, що швидкість має поєднуватися з обережністю.
Він не приховує, що боїться дронів та обстрілів, але пояснює, як поводитися, щоб вижити.
Втрата дружини та брата, після якої не витримали нерви
До 32-ї бригади Андрій прийшов після самовільного залишення частини. На той момент він пережив дві важкі особисті втрати, а досвід спілкування з командуванням у попередній частині лише погіршив ситуацію.
На похорон дружини військовому надали лише п’ять днів.
Андрій наполягав на повноцінній відпустці, а командири пообіцяли, що він зможе піти в неї після повернення.
Однак обіцяного відпочинку він так і не дочекався.
Вісім місяців Андрій пробув удома в Запоріжжі. Намагався повернутися до цивільного життя, їздив містом на старенькій «шістці».
Одного разу його зупинила поліція через LED-фари.
Згодом Андрій потрапив до штурмового полку, де будував бліндажі. Звідти його перевели до 32-ї ОМБр.
«Почуваєш себе людиною»: як «Креш» знайшов свою бригаду
У новому підрозділі Андрій відчув зовсім інше ставлення з боку командування.
За його словами, тут швидко оформили посвідчення учасника бойових дій, на яке він довго чекав у попередніх частинах.
Після кількох тижнів адаптації та навчання з інструкторами Андрій почав виконувати бойові завдання. Спочатку його планували відправити у звичайну піхоту, однак згодом, зважаючи на його досвід і лідерські якості, призначили провідником та командиром відділення.
Під час одного з виходів військовий зазнав поранення: уламки зайшли під ребро та під коліно, трохи зачепило очі.
«А поспішати жити будемо потім»
Головна мотивація Андрія сьогодні — його 17-річна донька, яка живе в Запоріжжі. Місто постійно потерпає від російських обстрілів, а дрони долітають дедалі ближче.
Донька Андрія вступила до інституту на художника-дизайнера. Батько пишається її талантом і показує її роботи — ікони та складні картини.
Спираючись на власний досвід, «Креш» звертається до військових, які перебувають у СЗЧ і вагаються, чи повертатися до служби. Він закликає їх шукати підрозділ, у якому зможуть продовжити виконувати бойові завдання.
Раніше АрміяInform розповідала історію командира взводу зв’язку мотопіхотного батальйону 32-ї бригади Олега із позивним «Імпульс», який разом з побратимами роздобув важливі особисті дані про командування противника.
Якщо вам цікавий мілітарний контент – підпишіться на телеграм-канал АрміяInform.