Суспільство

Імперія чужих імен: як українські митці ставали «російськими» у світових музеях, книжках і концертних програмах

Гоголь із Полтавщини, Ріпин із Чугуєва, Малевич із Києва, Куїнджі з Маріуполя. Їхні імена десятиліттями представляли світові передусім через російську культуру. Україна в таких біографіях часто зникала або залишалася географічною приміткою.

Механізм був простим: місце народження записували як Російську імперію, роботу в Петербурзі чи Москві перетворювали на головну характеристику, а українське середовище, освіту, родинні зв’язки та джерела творчості відсували на другий план.

Сьогодні цю практику переглядають і великі західні музеї. Музей Людвіга в Кельні прямо визнає: чимало художників, яких об’єднували поняттям «російський авангард», жили й працювали в Україні та відіграли визначальну роль у формуванні української культури.

Але повернення цих імен потребує точності. Етнічне походження, громадянство, мова творчості й культурна належність можуть не збігатися. Українська історія включає українців, євреїв, поляків, греків, вірмен та людей зі складною ідентичністю. Їхню спадщину можна повернути Україні, не стираючи цієї багатоманітності.

Микола Гоголь: український світ усередині російськомовної літературиГоголь народився у Великих Сорочинцях на Полтавщині,

навчався в Ніжині. Його батько Василь Гоголь-Яновський був автором українських п’єс.

Саме український матеріал приніс письменникові перший великий успіх. «Вечори на хуторі біля Диканьки» виросли зі спогадів, переказів і спостережень за життям України. Український світ визначає також значну частину «Миргорода».

Гоголь писав російською та належить і до історії російської літератури. Проте формула «російський письменник» без пояснення його українського походження та культурного підґрунтя обрізає біографію. Навіть «Енциклопедія України» характеризує його як російського письменника українського походження: тут важливі обидві частини визначення.

Ілля Ріпин: Чугуїв не стає російським через імперський кордонРіпин народився в Чугуєві на Харківщині. Його кар’єра значною мірою пов’язана з Петербургом, але Україна залишалася важливою частиною його художнього світу. Достатньо згадати «Запорожців», щоб побачити, наскільки центральною для нього могла бути українська історія.

Метрополітен-музей нині представляє його як «українського художника, народженого в Російській імперії».

У музейному описі окремо пояснюється: Чугуїв був українським містом, яке на час народження художника перебувало під імперською владою.

Це точніше за підміну історії державним кордоном: народження в імперії саме собою не визначає етнічності людини.

Казимир Малевич: Київ і українське село за «Чорним квадратом»Малевич народився в Києві в польській родині. Значну частину дитинства провів у невеликих українських містах і селах. Українське народне мистецтво було одним із середовищ, у яких формувалося його бачення кольору та форми.

Тому його історію неможливо вичерпати поняттям «російський художник». Вона має польський родинний, український культурний та ширший європейський виміри.

Український дослідницький інститут Гарвардського університету наголошує, що український складник творчості Малевича значно глибший за примітку про місце народження. Повернення Києва до його біографії означає повернення важливої частини історії самого модернізму.

Архип Куїнджі: маріупольський грек, який писав ДніпроКуїнджі народився в Маріуполі та походив із родини понтійських греків. Він володів грецькою,

кримськотатарською, українською та російською мовами.

Метрополітен визначає його як українського художника, народженого в Російській імперії. У поясненні до «Червоного заходу сонця» музей пов’язує зображену річку з Дніпром.

Українська належність Куїнджі не скасовує його грецького походження. Навпаки, показує справжню багатокультурність українського Півдня. Особливо трагічно, що музей художника в Маріуполі був зруйнований російським авіаударом.

Іван Айвазовський: вірменин із Криму, а не власність РосіїАйвазовський, Говганнес Айвазян, народився у Феодосії у вірменській родині. Його життя й творчість нерозривно пов’язані з Кримом.

Називати його етнічним українцем було б неправильно. Але так само неправильно розчиняти його вірменську ідентичність і кримське коріння в єдиній російській етикетці.

Метрополітен нині подає точне формулювання: вірменський художник, народжений у Російській імперії на території сучасної України. Його спадщина має вірменський, кримський, український та імперський історичні контексти. Москва не має підстав монополізувати їх усі.

Соня Делоне: єврейське коріння, українське народження, французька кар’єраСоня Делоне народилася в Україні як Сара Штерн у єврейській родині.

Згодом стала однією з визначних постатей французького авангарду, працювала з живописом, текстилем, одягом і книжковим оформленням.

Центр Помпіду прямо зазначає її походження з єврейської родини в Україні. MoMA представляє мисткиню як французьку художницю, народжену в Україні.

Така атрибуція зберігає різні частини її життя. А узагальнення «російського походження» приховує і єврейську родину, і українську географію за назвою держави, яка колись контролювала ці території.

Олександра Екстер: авангард мав київську адресуЕкстер навчалася й працювала в Києві, була важливою учасницею місцевого мистецького життя та посередницею між українським середовищем і новими європейськими течіями.

Її творчість часто розглядали в межах «російського авангарду». Проте музей Тіссена-Борнеміси називає Екстер українською художницею. Український інститут також наголошує на її тривалому зв’язку з Києвом.

Київ у цій історії був місцем, де виникали ідеї, навчалися художники та розвивалося нове мистецтво. Без нього біографія Екстер стає неповною.

Олександр Богомазов: модернізм, створений в УкраїніБогомазов народився на території сучасної Сумщини,

навчався в Київській художній школі та став одним із провідних представників кубофутуризму.

Він був співорганізатором київського об’єднання «Кільце», працював із ритмом, рухом і конструкцією зображення. Його мистецька діяльність розвивалася в українському середовищі.

Музей Людвіга називає Богомазова серед художників, чиї роботи допомагають переглянути усталене поняття «російський авангард». Історія його творчості показує, що новаторство виникало не лише в імперських столицях.

Давид Бурлюк: «батько російського футуризму» з українським коріннямБурлюка звично називають «батьком російського футуризму». Проте музей Тіссена-Борнеміси формулює його біографію інакше: український художник, один із засновників футуризму в Російській імперії.

Ця різниця принципова. Назва мистецького руху не повинна автоматично визначати національність усіх його учасників.

Бурлюк підкреслював своє козацьке походження. Його творчість і організаторська діяльність були пов’язані з українським Півднем, Одесою та Києвом.

Володимир Бурлюк: ще одне ім’я за імперським узагальненнямМолодший брат Давида,

Володимир Бурлюк, також був художником-авангардистом. Музей Тіссена-Борнеміси визначає його як українського митця.

Його «Українська селянка» безпосередньо звертається до українського життя. Музейний опис пов’язує художню мову картини з народним мистецтвом.

Коли братів Бурлюків представляють лише через історію російського авангарду, українське культурне середовище опиняється за межами розповіді, хоча воно присутнє в самих творах.

Олександр Архипенко: киянин, який змінював світову скульптуруАрхипенко народився в Києві та навчався в Київській художній школі. Згодом працював у Парижі й США, ставши одним із новаторів модерної скульптури.

MoMA представляє його як американського художника, народженого в Україні. У біографії музей окремо згадує українське емігрантське середовище Парижа, до якого він долучився.

Визначення «американський скульптор українського походження» не применшує його міжнародної кар’єри. Воно повертає до неї початок, який губиться, коли Київ механічно записують у Росію.

Максим Березовський: українська музика до появи «великої російської школи»Березовський народився в Глухові,

навчався та працював у різних культурних середовищах, зокрема в Італії й Петербурзі. Його спадщина включає духовну музику, оперу та інструментальні твори.

«Енциклопедія України» називає його одним із творців українського хорового стилю в духовній музиці та визначним представником українського класицизму.

Служба при імператорському дворі є частиною його біографії. Однак вона не перетворює українського композитора на росіянина й не робить українську музичну традицію відгалуженням петербурзької.

Дмитро Бортнянський: українські голоси імператорської капелиБортнянський народився в Глухові та навчався у місцевій співочій школі. Дитиною потрапив до придворного хору в Петербурзі, згодом навчався в Італії та очолив імператорську капелу.

Показова подробиця: за даними «Енциклопедії України», хор, який він очолив, складався переважно з українців.

Імперські установи користувалися українськими талантами, а згодом результати їхньої роботи ставали аргументом на користь винятково російської культурної величі. Історія Бортнянського повертає в цю картину Глухів та українську хорову школу.

Серж Лифар: українське ім’я за брендом «російського балету»Сергій Лифар виріс у Києві, походив з української родини з козацьким корінням. Він став світовою зіркою танцю та видатним хореографом.

Його міжнародна кар’єра почалася в антрепризі Ballets Russes. Проте назва «Російські балети» не визначала етнічність кожного артиста.

Музей історії Києва представляє Лифаря як українського танцівника та хореографа й наголошує на його незмінному зв’язку з містом. Саме цей зв’язок має залишатися частиною світової історії балету.

Ігор Стравінський: Волинь, яку не можна викреслитиСтравінський потребує обережнішого визначення. Він народився поблизу Петербурга, сформувався також у російському музичному середовищі, а згодом жив і працював у Західній Європі та США. Називати всю його російську культурну належність вигадкою було б неправильно.

Але Україна була важливою частиною його життя. Родина мала літній будинок в Устилузі на Волині, де композитор проводив час і працював. Це підтверджують хронологія його видавця Boosey & Hawkes та родинний фонд Теодора Стравінського.

Тож українська вимога тут конкретна:

розповідати про Стравінського разом з Устилугом, а не подавати Волинь як безіменну територію імперії.

Василь Кандинський: український досвід без вигаданої національностіКандинський народився в Москві, а значну частину дитинства провів в Одесі. Музей Гуггенгайма прямо вказує на цей період його життя та ранній вплив мистецтва й музики.

Його біографія пов’язана також із Німеччиною та Францією, громадянство яких він отримував у різні роки.

Наявних фактів недостатньо, щоб беззастережно називати Кандинського етнічним українцем. Проте Одеса належить до історії його становлення. Повернення українського контексту означає, що цей досвід має бути названий і досліджений, а не поглинутий словом «російський».

Що насправді означає повернути ці іменаІмперське привласнення культури працює через узагальнення: різні народи, міста й традиції отримують одну державну етикетку. Після цього українське походження доводиться пояснювати як виняток, хоча воно є частиною первинної біографії.

Повернення спадщини починається з конкретних речей: назвати Чугуїв і Маріуполь українськими містами, згадати київську освіту, глухівську співочу школу, єврейську родину, грецьке чи вірменське походження.

Саме так уже змінюють свої описи Метрополітен, MoMA та європейські музеї. Ця робота показує Україну як місце, де народжувалися й розвивалися культурні явища світового значення, з власними центрами, школами та багатомовним середовищем.

фонд, опера, Авангард, Джерело, Культура

Читайте ще