Суспільство

«Валіза без ручки». Чому цивільні, звільнені з російського полону, відчувають себе кинутими напризволяще — дослідження NV

12 лис•NV

Після повернення додому цивільні українці, які перебували у російському полоні, стикаються з новими випробуваннями: бюрократією, відсутністю житла, знеціненням і браком медичної допомоги.

Міжвідомча прірва«Пам'ятаю, що у лікарні стояли кавові апарати, є якісь базові речі, а в тебе немає жодної копійки. Ти ходиш і клацаєш зубами. Людина після семи років полону опиняється у вакуумі. Їй треба видавати бодай 500−1000 гривень чи картку одразу, щоб вона не почувалася безпорадною», — так згадує про перші дні повернення з російського полону Ігор Кір'яненко, лікар-стоматолог з Донецька. Після окупації міста в 2014-му залишився там, аби доглядати за братом з інвалідністю та матір'ю.

Окупаційна російська влада затримала його на блокпосту в 2018 році, інкримінувавши «державну зраду» та шпигунство через співпрацю з українською владою. Його матір померла за рік, у 2019-му, не витримавши тиску: в їх оселі окупанти регулярно проводили обшуки. Ігор Кір'яненко провів у полоні сім років та був звільнений в серпні 2025 року.

Перші п’ять днів після звільнення він провів у одній з лікарень Чернігова.

Згодом був переведений до лікарні у Києві. Після стількох років у полоні, розповідає чоловік, почувався незвично. Проте тоді дуже бракувало підтримки і супроводу в тому, що робити далі. А також — якісної медичної допомоги.

«До затримання я тривалий час співпрацював із українською спецслужбою за ідейними переконаннями. Коли повернувся з полону й мені знадобилася юридична та медична підтримка держави, система просто відвернулася. Я направив офіційне звернення до СБУ з проханням підтвердити факт співпраці та надати мені статус УБД. У відповідь отримав формальну відписку: через „державну таємницю“ вони не можуть ані підтвердити, ані спростувати цей факт», — говорить Ігор Кір'яненко.

Схожі відчуття у розмові з NV описує і Азат Азатян, який провів у російському полоні 43 доби. На момент початку повномасштабної війни він із родиною жив у Бердянську. Вже під час окупації міста, допомагав вивозити звідти людей. Під час однієї з таких місій, 6 липня 2022 року був захоплений окупантами.

Згадуючи перші дні після звільнення, співрозмовник NV говорить наступне:

«Перша моя зустріч,

[на якій пояснили подальші кроки], відбулася з громадськими організаціями. А з боку державних органів був лише допит в СБУ — ну, це не про надання якоїсь допомоги, а просто факт встановлення потерпілого. Тобто якоїсь допомоги від держави я не отримав».

Статус цивільного полоненого — спеціальний правовий статус осіб, позбавлених особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, Азату Азатяну так само отримати досі не вдалося. Він каже: подавався на його отримання лише раз, проте отримав відмову нібито через брак доказів:

«Мені не дуже зрозуміло, де я мав би взяти докази. Я що, з відеокамерою або з фотоапаратом мав бігати там все фіксувати, або сказати росіянам, дайте мені довідку, що я у вас перебував в полоні, що ви мене катували?».

Історії Ігоря Кір'яненка та Азата Азатяна — не поодинокі випадки. За даними Уповноваженого ВРУ з прав людини Дмитра Лубінця, станом на літо 2026 року офіційно верифіковано1878 цивільних людей, яких утримує РФ, з яких МКЧХ підтвердивменше половини — 892. Реальні ж цифри, за оцінками правозахисників, можуть бути значно вищими.

Читайте також:

Виплати, медицина та житло. На яку державну підтримку можуть розраховувати цивільні, звільнені з російського полону — експлейнер Відповідальність за надання допомоги та підтримки такій категорії розділена між кількома державними структурами. Як зазначили у Міністерстві у справах громад, територій та внутрішньо переміщених осіб України у відповідь на запит NV, забезпечення державної підтримки цивільних людей, звільнених з полону, здійснюється за міжвідомчим принципом із залученням центральних органів виконавчої влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування та установ відповідно до їхніх повноважень.

Міністерство у справах громад забезпечує формування та реалізацію державної політики у визначених сферах, зокрема щодо захисту прав людей, позбавлених особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, та відповідних заходів державної підтримки. Встановлення факту позбавлення особистої свободи здійснюється Комісією з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України.

Міністерство охорони здоров’я України та заклади охорони здоров’я забезпечують надання медичної допомоги, медичної реабілітації тощо, Міністерство соціальної політики, сім'ї та єдності України забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері соціальних послуг, а відповідні органи та надавачі соціальних послуг здійснюють підтримку людей у громадах.

«Таким чином, кожен із залучених органів відповідає за окремі напрями державної підтримки відповідно до компетенції, а належна міжвідомча взаємодія є необхідною умовою забезпечення безперервності допомоги після звільнення людини з полону», — йдеться у відповіді на запит.

На практиці ж це може свідчити про розпорошеність відповідальності й бюрократичні перепони, що створює додаткові складнощі у доступі до цих послуг для цивільних людей, які повернулися з полону.

Переконати державуНайбільша прірва в українському законодавстві існує між двома категоріями звільнених цивільних. Перші — це ті, хто повернулися за офіційними процедурами, тобто у межах обмінів. Другі — люди, які звільнилися самостійно: вирвалися під час деокупації,

самотужки залишили місця утримання або змогли повернутися до підконтрольних Україні територій через треті країни, пояснює Людмила Янкіна, правозахисниця, голова правління та співзасновниця Фундації захисту громадянського суспільства Civis Fortis:

«Людей, які повернулися самостійно, для держави як постраждалих від російських злочинів просто не існує. Коли Росія викидає людину за ворота СІЗО чи неофіційної катівні після років утримання, їй не дають жодних довідок. У неї відбирають паспорт. І коли така людина повертається в Україну, вона мусить на кожному кроці переконувати державу, що вона дійсно була в полоні».

У серпні 2026 року Civis Fortis презентували дослідження Цивільні після російського полону: державна політика України, міжнародний досвід, дороговкази, яке звертає увагу, що найбільш вразливою категорією є самостійно звільнені цивільні. Їм важко отримати статус після полону та відповідні пільги, гарантії. Вони часто не мають документів, які підтверджують перебування в полоні, тому змушені самостійно збирати докази та переконувати державу, що вони дійсно були у російській неволі — так само,

як Азат Азатян.

За його словами, через бюрократичний глухий кут понад 80% колишніх цивільних полонених отримують відмови у наданні статусу: «Ці люди хворіють, мають психологічні та фізичні травми. У нас в Україні вони почуваються як валіза без ручки: і нести важко, і викинути шкода. Вони навіть не можуть повернутися до власних домівок в окупацію, бо росіяни їх одразу запечуть за ґрати».

Натомість, у відповіді на запит NV у Міністерстві соціальної політики, сім'ї та єдності України зазначають: правовий статус та обсяг державних гарантій не відрізняються для цивільних, які були звільнені з полону самостійно, а не в рамках офіційних обмінів. Законодавство України гарантує рівні права на підтримку всім цивільним особам, стосовно яких підтверджено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, незалежно від способу їх звільнення: у рамках офіційного обміну, самостійного виходу, втечі чи за сприяння третіх осіб, йдеться у документі:

«Ключова відмінність: для осіб, які звільнилися самостійно, процедура підтвердження та верифікації факту полону може потребувати додаткового часу та подання ширшого пакету свідчень (свідчення свідків,

висновки правоохоронних органів, медичні довідки тощо) через Комісію. Після офіційного встановлення факту обсяг виплат, пільг та соціальних послуг є абсолютно ідентичним», — наголошують у Мінсоцполітики.

Після підтвердження факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України ж можна подати заяву на отримання грошової допомоги, оформлення статусу ВПО та взяття під соціальний супровід.

На практиці ж, зазначають правозахисники Civis Fortis, процедура збору всіх необхідних документів та отримання статусу може розтягнутися у часі. Через що людина без статусу не може відновити документи, отримати виплати або оформити набуту у полоні інвалідність.

Цивільні полонені потребують спрощення процедури підтвердження полону, переконана Людмила Янкіна. А саме — визнання альтернативних доказів, як-от свідчення співкамерників, фото і відео, витяги з ЄРДР та запровадження презумпції на користь заявника.

Медична допомогаНавіть ті, кому все ж вдається отримати офіційний статус, зіштовхуються з тим, що медична допомога держави є короткочасною та поверхневою.

За чинним порядком, після обміну людина проходить до 21 дня обстеження у стаціонарі. Далі її виписують.

«Діагностику в лікарні зробили, а що робити далі — ніхто не пояснював, — пригадує Ігор Кір'яненко, — У мене в полоні був інфаркт та цукровий діабет. Я благав лікарів зробити коронарографію судин серця. Мені казали, мовляв, не треба і все. Довелося шукати допомогу через знайомих у приватній клініці. Але через зволікання державних лікарів у березні в мене стався другий інфаркт. Лише тоді нарешті поставили два стенти. Виникає відчуття, що з нами працюють за принципом „аби відчепитися“».

Одне з найбільш поширених питань, пов’язаних зі здоров’ям, серед людей, які повертаються з полону — стоматологічні проблеми. Через катування, удари та брак харчування зуби вибиті або повністю зруйновані.

Читайте також:

«Я не стала такою, як вони». Активістка Людмила Гусейнова — про досвід полону, тюрму Ізоляція та роботу з постраждалими від насильства «Мені наділи мішок на голову, притиснули щось холодне до губи — здається, плоскогубці. Потім хрускіт ікла, втрата свідомості.

Я залишився взагалі без зубів. Вже понад рік я намагаюся їх зробити. Сам я за фахом лікар-стоматолог, але працювати більше не можу через втрачене здоров’я. У відповідь від державних структур чую одне: грошей немає, шукайте приватні фонди», — ділиться Ігор Кір'яненко.

У розмові з NV директорка Центру ментального здоров’я та реабілітації Лісова поляна МОЗ України Ксенія Возніцина підтверджує: для військових та ветеранів діє окрема державна програма безоплатного стоматологічного лікування та протезування — це спільний проєкт Мінветеранів, МОЗ та НСЗУ. Проте цивільні, які звільнилися з російського полону, до цієї програми доступу не мають і змушені лікувати зуби за власний коштом.

Також, як зазначає Возніцина, виникає бар'єр у комунікації з лікарями у звичайних лікарнях:

«Якщо цивільна людина, звільнена з полону, потрапляє до звичайної лікарні з соматичною патологією — інфаркт, виразка шлунка, проблеми з серцем, саме лікування за протоколами НСЗУ є безкоштовним. Але специфіка комунікації з такою людиною має бути принципово іншою. Це надзвичайно чутлива категорія з великою недовірою до інституцій.

Якщо лікар не вміє працювати з травмою, людина закриється й піде».

Про подібне говорить і Азат Азатян. Він підтверджує: існує чимало різних громадських організацій та волонтерських об'єднань, які надають морально-психологічну допомогу, але не всі організації мають фахівців на високому рівні, які можуть працювати з травмою:

«Вони не всі кваліфіковані в нашому напрямі, й не можуть працювати з травмою. Іноді після спілкування саме з психологом людина виходить більш травмованою, аніж заходила туди».

Експерти Civis Fortis зазначають: після полону цивільна людина потребує повноцінної реабілітації, а не разового медичного обстеження. Люди після тривалого утримання можуть мати фізичні наслідки катувань, хронічні захворювання, психологічні травми, потребувати допомоги різних фахівців. Наразі система переважно зосереджена на первинній ланці. Натомість, реабілітація мала би складатися з послідовних етапів терміном до двох років: первинного медичного обстеження та невідкладної допомоги після звільнення, спеціалізованого лікування й реабілітації та довготривалого супроводу після виписки — із регулярними медичними оглядами,

психологічною підтримкою.

Забезпечення житлом і грошові виплатиБільшість цивільних полонених — це мешканці нині окупованих територій Донбасу, Запоріжжя, Херсонщини чи Харківщини. Повертатися їм немає куди — їхнє майно вилучене, знищене або перебуває під контролем ворога.

Як вказали у Міністерств соціальної політики у відповідь на запит NV, звільнені цивільні особи, які втратили житло або не можуть повернутися до місця проживання через тимчасову окупацію чи бойові дії, мають право на першочергове розміщення в місцях тимчасового проживання: одразу після звільнення та проходження медичних заходів особі надається тимчасове житло. Також — отримання статусу ВПО, який надає право на участь у програмах тимчасового та соціального житла через місцеві громади.

А ще — пільгові житлові програми: право на взяття на облік осіб, які потребують надання житлового приміщення з фондів житла для тимчасового проживання, а також участь у державних програмах доступного пільгового кредитування, наприклад, єОселя та інші спеціальні регіональні програми для ВПО.

Читайте також:

Субсидія,

іпотека, компенсації. На які опції щодо отримання житла можуть претендувати ВПО — детальний розбір від юристки «Відповідно до Закону № 2010-IX особи, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, після їх звільнення мають першочергове право на забезпечення жилими приміщеннями з фондів житла для тимчасового проживання. Жилі приміщення з фондів житла для тимчасового проживання надаються громадянам, за умови що для них таке житло є єдиним місцем проживання на неокупованій території України і їх сукупний дохід недостатній для придбання або найму іншого жилого приміщення", — йдеться у документі.

Отже, цивільні, звільнені з російського полону можуть оформлювати статус внутрішньо переміщеної особи та претендувати на пільгові кредити, зокрема такі як єОселя або житлові сертифікати за знищене майно. Проте на практиці цивільні особи зазвичай опиняються у загальній черзі серед ВПО.

«Все ж таки, ситуації тут — різні. Тому, на мою думку, людина, яка повернулася з полону, не має конкурувати з внутрішньо приміщеною особою за житло,

вона повинна мати пріоритет у черзі», — наголошує Людмила Янкіна.

Що ж до сертифікатів на житло, процедура їх отримання для співрозмовників NV виявилась незрозумілою.

«Півтора роки тому влада обіцяла нам сертифікати на житло по 2 млн грн. Ми вийшли з тієї зустрічі натхнені. Минув час, чиновники змінилися, а обіцянки так і залишилися на папері, — говорить Ігор Кір'яненко, — Зараз я живу у тимчасовому Містечку Хансена. Житло чудове, але договір укладено лише до 2028 року. Що буде далі, я не знаю».

Людмила Янкіна уточнює: обіцянки про сертифікати на житло, за свідченнями звільнених бранців, лунали на зустрічі з Іриною Верещук, колишньої міністерки з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України, яка на той момент уже пішла з цієї посади та була призначена заступницею керівника Офісу президента.

Азат Азатян додає, що змушений самостійно винаймати житло для своєї родини в Запоріжжі, але безпекова ситуація щодня гіршає: «Куди їхати далі? Немає жодної визначеності. Нам кажуть про якісь шелтери, але це не рішення для родин, які втратили все».

Законом № 2010-ІХ для осіб,

щодо яких встановлено факт позбавлення волі, передбачено щорічну допомогу в розмірі 100 тис грн за кожен рік перебування в місцях несвободи, а також одноразову допомогу після звільнення в розмірі 100 тис грн. Або ж 50 тис грн, якщо людина отримує інші види першочергової виплати.

Такі виплати отримав від держави Ігор Кір'яненко. Проте гроші швидко витратив на облаштування побуту, лікування, а також на догляд за паралізованим братом: інвалід I групи, він потребує цілодобового догляду. У 2022 році, коли почалися обстріли Києва, друзі вивезли його до Латвії, де влаштували до спеціалізованого медичного закладу.

За даними Мінрозвитку громад, у Державному бюджеті на 2026 рік за програмою захисту позбавлених волі та реінтеграції передбачено 1 226 619,2 грн. Програма носить назву Державна стипендія імені Левка Лук’яненка — це щомісячна державна підтримка для громадян України, яких незаконно затримали чи утримували РФ або окупаційні адміністрації у зв’язку з їхньою громадською чи політичною діяльністю. Станом на осінь 2026 року залишок коштів за цією програмою становив 237 378,

3 грн.

«Єдине вікно» та кейс-менеджментГоловна системна вада нинішньої моделі — відсутність єдиного органу, який би супроводжував цивільного від моменту перетину кордону до повноцінної реінтеграції, каже Людмила Янкіна. Адже люди, які перебували у російському полоні — особливо ті, які пробули там роки, мають складнощі у адаптації від самого початку. Їм доводиться стикатися із побутовими питаннями, до яких вони не звикли або про існування яких навіть не здогадувалися, адже на момент, коли потрапили у полон, цього просто не існувало.

«Це такі прості для нас сьогодні речі як QR-коди для оплати проїзду замість жетонів у метро, Нова пошта, Дія, сімейний лікар і система Helsi, ЦНАПи. Це усе те, з чим ми сьогодні живемо абсолютно невимушено. А тепер уявіть, що людина стоїть перед турнікетом і не знає, що робити. Адже не має банківської картки, тому її можна отримати тільки після відновлення паспорта, не має смартфона, і загалом не має грошей. А тому не може проїхати кілька зупинок на метро або в тролейбусі», — розмірковує Людмила Янкіна.

Дуже багато цивільних людей,

які повертаються з полону, за її словами, бояться виїжджати кудись далі Києва, навіть у Київську область. Тому що для них це — абсолютна невідомість, а неорганізованість процесів викликає страх.

Civis Fortis пропонує запровадити кейс-менеджмент за принципом «єдиного вікна». Після звільнення за кожною людиною має бути закріплений відповідальний фахівець — соціальний працівник, він же кейс-менеджер. Він допомагає визначити потреби людини, направляє її до потрібних спеціалістів і супроводжує людину від моменту звільнення до повноцінної реінтеграції, веде через усі бюрократичні кабінети, поновлює документи, підбирає програми реабілітації та шукає житло.

Ігор Кір'яненко називає кейс-менеджера персональним опікуном, який допоміг би вийти зі стану глибокої дезорієнтації після повернення з полону:

«У полоні ти звикаєш жити суворо за розпорядком, за тебе все вирішують наглядачі. Коли опиняєшся на волі, настає моментальна когнітивна деградація: ти не знаєш, як формулювати прохання, боячись елементарних побутових кроків. Я й сам, маючи цей гіркий досвід, із задоволенням волонтерив би й допомагав іншим проходити цей складний адаптаційний шлях».

Про таку потребу говорить і Ксенія Возніцина. Як приклад наводить систему супроводу ветеранів:

«Сьогодні в Україні активно розвивається інститут фахівців із супроводу ветеранів — це тисячі спеціалістів, які виконують роль кейс-менеджерів. Але цивільна особа, яка повернулася з полону, не має права залучити такого фахівця, бо це компетенція Мінветеранів. Виникає розрив: ветеранами опікується конкретне відомство, а цивільними — ніхто адресно. Вони опиняються у ситуації, коли відповідають усі підряд і ніхто конкретно».

У відповідь на запит NV у Міністерстві соціальної політики зазначають, що зараз у розробці перебувають відповідні зміни до постанов Кабінету міністрів України № 296 та № 64, які мають розширити мережу Центрів життєстійкості, впровадити цифрову інтеграцію реєстрів та закріпити індивідуальний соціальний супровід для кожного звільненого цивільного, уже перебувають у розробці.

У листі йдеться, що Мінсоцполітики також працює над удосконаленням системи підтримки у таких напрямах як цифровізація та спрощення процедур, зокрема впровадження автоматичного обміну даними між реєстрами,

включаючи діючі модулі Єдиного державного реєстру ветеранів та системи соціального захисту, для мінімізації бюрократичного навантаження на звільнених осіб.

Також — запровадження індивідуального супроводу — «кейс-менеджера» — для кожного звільненого цивільного з моменту повернення до повної соціальної адаптації. Це розширення мережі центрів психосоціальної підтримки — відкриття Центрів життєстійкості, розбудова спроможностей громад щодо надання якісних психологічних послуг на довгостроковій основі, у тому числі, для членів родин звільнених осіб.

Читайте також:

«Розказував, який він насправді хороший», — розповідь української документалістки, яка зазнала сексуального насильства у полоні Ще один пункт — посилення інтеграції до економічного життя: створення спеціалізованих програм професійного перенавчання, ваучерів на освіту та грантових програм для ведення власної справи цивільними, які повернулися з полону.

«Метою вищевказаних змін є забезпечення оптимізованого, налагодженого, людиноцентричного та позбавленого надмірної бюрократії процесу повернення людини до повноцінного суспільного та економічного життя», — зазначають у Міністерстві соціальної політики.

Під час перебування у полоні людський організм мобілізує всі ресурси, аби вижити. Та після звільнення нервове напруження спадає, організм починає «сипатися», згадує Ігор Кір'яненко. Та підкреслює:

«Саме тому суспільство й держава мають усвідомити: люди, які пройшли пекло російського полону, потребують не разових подарунків, а чіткої, закріпленої в законі системи комплексного медичного, юридичного та житлового супроводу. Без бюрократичних відмовок і безконечного збору довідок».

Свобода, Громада, Заклад, блокпост, метро

Читайте ще