Суспільство

ТЦК мобілізував 46-річного ексвійськового, хоча раніше його звільнили зі служби за станом здоров’я: він пішов до суду, але програв

Запорізький окружний адміністративний суд розглянув справу за позовом військовослужбовця, який оскаржував постанову військово-лікарської комісії про придатність до військової служби та наказ ТЦК про призов під час мобілізації.

Чоловік стверджував, що його мобілізували після неналежного медичного огляду, не врахувавши наявні захворювання, попереднє звільнення зі служби за станом здоров’я та незавершену процедуру медичного обстеження. Також він вимагав зобов’язати військову частину звільнити його зі служби та виключити зі списків особового складу.

Суть справиЯк встановив суд, 7 липня 2026 року чоловіка доставили до територіального центру комплектування та соціальної підтримки, де йому видали направлення на проходження військово-лікарської комісії для визначення придатності до військової служби під час мобілізації.

Того самого дня ВЛК провела медичний огляд та оформила довідку №2026-0707-1555-4649-0, відповідно до якої чоловіка на підставі статті 21 «в» графи II Розкладу хвороб визнали придатним до військової служби.

Наступного дня, 8 липня 2026 року, наказом начальника ТЦК №3682 його призвали на військову службу під час мобілізації,

на особливий період, та направили до військової частини.

Не погодившись із такими рішеннями, чоловік звернувся до адміністративного суду з позовом до ТЦК, військово-лікарської комісії та військової частини. Він просив визнати протиправною та скасувати постанову ВЛК від 7 липня 2026 року, скасувати наказ про призов, а також зобов’язати військову частину прийняти рішення про його звільнення з військової служби та виключити зі списків особового складу.

Позивач стверджував, що 7 липня його незаконно затримали на вулиці невідомі особи у військовій формі, яких він вважав представниками ТЦК та СП. За його словами, без участі поліції, із застосуванням фізичного та психологічного тиску його примусово доставили до територіального центру комплектування.

Чоловік наголошував, що на момент цих подій уже проходив процедуру медичного дообстеження. Раніше він проходив військову службу у званні солдата, однак у червні 2025 року був звільнений у запас за станом здоров’я на підставі висновку військово-лікарської комісії.

На підтвердження цього представник позивача посилався на витяг із наказу командира військової частини від 19 червня 2025 року №170,

а також на незавершену картку обстеження та медичного огляду №14.

На думку позивача, ТЦК проігнорував його статус тимчасової непридатності та незавершену з квітня 2026 року процедуру проходження медичного огляду. Натомість 7 липня було примусово проведено повторний, як він стверджував, формальний та прискорений огляд, після якого його визнали придатним до військової служби.

Позивач вважав, що такі дії суперечили вимогам Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністерства оборони України №402, а також порушували його права, передбачені законодавством про мобілізаційну підготовку та мобілізацію.

Окремо він зазначав, що під час проведення ВЛК лікарі не врахували наявні у нього тяжкі захворювання та медичні документи, які підтверджували фактичний стан здоров’я.

Зокрема, представник позивача звертав увагу на консультаційний висновок Запорізької обласної клінічної лікарні від 1 липня 2026 року, складений за шість днів до спірного огляду, та іншу медичну документацію.

На його переконання, зазначені у довідці ВЛК діагнози,

зокрема за кодами Z86.11 та G90, не відповідали задокументованому стану здоров’я військовослужбовця. Позивач також посилався на наявність тяжкого аутоімунного захворювання.

Крім того, представник чоловіка стверджував, що ВЛК порушила пункт 3.4 глави 3 розділу II Положення №402. На момент проходження огляду позивачу було 46 років, однак, за його твердженням, йому не провели обов’язкових для осіб старших 40 років вимірювання внутрішньоочного тиску та дослідження крові на цукор.

Ще одним аргументом позову стало направлення чоловіка до навчального центру військової частини для проходження базової загальновійськової підготовки.

Позивач наполягав, що вже проходив військову службу, перебував у запасі та мав відповідну військово-облікову спеціальність. Тому його повторне направлення на базову загальновійськову підготовку, на думку представника, суперечило пункту 95 Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №560.

Такі дії посадових осіб ТЦК та військової частини представник позивача вважав перевищенням службових повноважень.

Також він повідомив суд,

що направив до територіального управління Державного бюро розслідувань заяву про вчинення кримінального правопорушення за частиною п’ятою статті 426-1 Кримінального кодексу України.

Позивач вважав, що скасування постанови ВЛК та наказу про мобілізацію має спричинити обов’язок військової частини звільнити його зі служби та виключити зі списків особового складу.

ТЦК заперечував проти задоволення позову.

У відзиві відповідач зазначив, що військовозобов’язаний зобов’язаний своєчасно оновлювати військово-облікові дані, зокрема інформацію про стан здоров’я, а також проходити передбачені законодавством медичні огляди.

За твердженням ТЦК, до 7 липня 2026 року позивач не пройшов ВЛК під час дії воєнного стану для встановлення ступеня придатності до військової служби під час мобілізації.

ТЦК пояснив, що 7 липня чоловіка доставили для складання протоколу про адміністративне правопорушення, передбачене частиною третьою статті 210 КУпАП, та уточнення військово-облікових даних. Після цього йому видали направлення на медичний огляд.

Відповідач також наголошував, що Положення №402 передбачає процедуру оскарження постанов позаштатних ВЛК.

Однак позивач не надав підтверджень звернення зі скаргою до Центральної військово-лікарської комісії з проханням провести повторний медичний огляд.

Крім того, на думку ТЦК, у матеріалах справи не було доказів того, що чоловік повідомляв членів ВЛК про необхідність подання додаткових медичних документів або що комісія відмовилася прийняти та розглянути документи про його захворювання.

У відповіді на відзив представник позивача заперечив ці аргументи. Він наголосив, що оскарження рішення ВЛК в адміністративному порядку є правом громадянина, а не обов’язковою передумовою звернення до суду.

[read_more ids="377301,377351,377324"]

Позиція та висновки судуДослідивши матеріали справи № 280/8271/26, Запорізький окружний адміністративний суд не встановив підстав для задоволення позовних вимог.

Насамперед суд перевірив обставини попереднього звільнення позивача з військової служби та його направлення на ВЛК у липні 2026 року.

З наявного у справі витягу з наказу командира військової частини від 19 червня 2025 року №170 суд встановив, що чоловіка звільнили у запас за підпунктом «б» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу» — за станом здоров’я на підставі висновку ВЛК про непридатність або тимчасову непридатність із переоглядом через 6–12 місяців.

Суд звернув увагу, що станом на 7 липня 2026 року з моменту звільнення минуло понад 12 місяців. Отже, строк, на який позивача було визнано непридатним до військової служби, вже сплив, і він мав пройти повторний медичний огляд для визначення придатності.

Водночас представник позивача не заперечував, що відповідного переогляду чоловік не завершив та висновку за його результатами не отримав.

Суд відхилив доводи про те, що незавершена з квітня 2026 року процедура медичного обстеження унеможливлювала направлення чоловіка на нову ВЛК.

Як зазначено в рішенні, сам факт перебування в процесі проходження медичного огляду не виключав підстав для направлення позивача на ВЛК з метою визначення його придатності до військової служби у зв’язку з мобілізацією.

До того ж надані представником позивача медичні документи не містили висновку про його придатність або непридатність до військової служби.

Суд проаналізував положення Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу», Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», Порядку №560 та Положення №402.

Він зазначив, що територіальні центри комплектування та соціальної підтримки уповноважені направляти військовозобов’язаних на медичний огляд під час мобілізації, а визначення ступеня придатності до військової служби належить до компетенції військово-лікарських комісій.

Відповідно до Положення №402 медичний огляд передбачає вивчення та оцінку стану здоров’я і фізичного розвитку особи на момент огляду з подальшим ухваленням постанови щодо придатності до військової служби.

Суд також навів передбачені Положенням вимоги до складу лікарів, проведення обстежень, оформлення медичної документації та врахування наявних захворювань.

Зокрема, пункт 3.4 Положення №402 передбачає проведення загальних аналізів крові та сечі, визначених серологічних досліджень, встановлення групи крові та резус-належності, рентгенологічного обстеження органів грудної клітки та електрокардіографії.

Для військовозобов’язаних старших 40 років додатково передбачено обов’язкове вимірювання внутрішньоочного тиску та дослідження крові на цукор.

Перевіряючи доводи про проведення так званого експрес-огляду,

суд дослідив картку обстеження та медичного огляду позивача від 7 липня 2026 року.

З цього документа суд встановив, що чоловікові провели загальний аналіз крові, визначили групу крові та резус-фактор, виконали загальний аналіз сечі, флюорографію органів грудної клітки й електрокардіографію.

Крім того, позивача оглянули терапевт, хірург, невропатолог, офтальмолог, оториноларинголог та психіатр.

У картці були відображені висновки лікарів про стан здоров’я та встановлені діагнози. Документ містив відповідні підписи й печатки лікарів, а довідку ВЛК підписали голова та члени комісії.

З огляду на ці обставини суд не прийняв доводи про проведення формального експрес-огляду. Він дійшов висновку, що медичний огляд було проведено з вивченням та оцінкою стану здоров’я позивача, а його результати оформлено відповідною постановою ВЛК.

Стосовно тверджень про неврахування тяжких захворювань суд зазначив, що дослідив надані позивачем медичні документи, які, на думку останнього, підтверджували наявність захворювань, що впливають на придатність до військової служби.

Водночас суд наголосив,

що самі по собі такі документи не свідчать про протиправність постанови ВЛК.

Оцінка змісту медичних документів, їх співвідношення з клінічними даними, встановлення діагнозів та визначення ступеня придатності до військової служби належать до повноважень військово-лікарської комісії як спеціалізованого органу.

Суд не наділений повноваженнями самостійно оцінювати правильність встановленого діагнозу, визначати його відповідність конкретній статті Розкладу хвороб або підміняти медичних спеціалістів під час вирішення питання про придатність до військової служби.

На підтвердження такої позиції суд послався на постанову Верховного Суду від 16 квітня 2025 року у справі №160/31586/23.

У цій постанові Верховний Суд дійшов висновку, що визначення наявності або відсутності певного діагнозу та придатності чи непридатності особи до військової служби за результатами медичного обстеження належить до дискреційних повноважень ВЛК.

Відповідно суд не може перебирати на себе функції цього органу.

Суд також врахував правові позиції Верховного Суду, викладені у постановах від 26 лютого 2025 року у справах №600/3273/22-а та №240/13173/22.

Згідно з цими підходами, під час розгляду спорів щодо оскарження постанов ВЛК адміністративний суд може перевіряти законність рішень у межах дотримання процедури їх прийняття, однак не вправі здійснювати власну медичну оцінку обґрунтованості висновку комісії.

Крім того, суд проаналізував порядок адміністративного оскарження постанов військово-лікарських комісій.

Він зазначив, що Положення №402 передбачає можливість оскарження постанов позаштатних ВЛК до штатних військово-лікарських комісій за підпорядкованістю.

Штатні ВЛК мають повноваження перевіряти відповідність постанов встановленим діагнозам та вимогам Положення №402, переглядати або скасовувати рішення підпорядкованих комісій, а також направляти осіб на контрольне обстеження та медичний огляд.

Постанови регіональних ВЛК можуть бути оскаржені до Центральної військово-лікарської комісії або в судовому порядку.

При цьому суд не встановив порушень процедури проведення військово-лікарської експертизи у справі позивача та не виявив окремих думок голови або членів комісії на момент оформлення довідки від 7 липня 2026 року.

Окремо суд звернувся до практики Верховного Суду щодо правових наслідків порушення процедури ухвалення адміністративних актів.

Зокрема, він врахував правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 20 грудня 2019 року у справі №820/3914/17, від 10 травня 2024 року у справі №160/9951/21, від 3 грудня 2021 року у справі №369/7844/17 та від 23 квітня 2020 року у справі №813/1790/18.

Відповідно до цих підходів, саме по собі порушення процедури прийняття акта адміністративного органу може бути підставою для його скасування лише тоді, коли таке порушення вплинуло або могло вплинути на правильність ухваленого рішення.

Процедурні порушення залежно від свого характеру можуть спричиняти нікчемність або оспорюваність акта, однак суто формальні недоліки не завжди впливають на його правомірність.

Суд наголосив, що ключовим критерієм розмежування істотного та неістотного порушення є з’ясування того, чи могло бути іншим рішення суб’єкта владних повноважень за умови дотримання встановленої законом процедури.

Водночас необхідно враховувати співвідношення принципів,

за якими протиправні дії не можуть породжувати правомірних наслідків, але формальне порушення процедури не повинно автоматично призводити до скасування правильного по суті рішення.

Оцінивши встановлені фактичні обставини та докази у сукупності, суд не встановив протиправності дій військово-лікарської комісії під час медичного огляду позивача.

Відтак суд визнав відсутніми підстави для скасування постанови ВЛК, оформленої довідкою №2026-0707-1555-4649-0 від 7 липня 2026 року.

Щодо законності наказу про мобілізацію суд зазначив, що на момент призову чоловік не мав відстрочки від військової служби під час мобілізації, а чинна постанова ВЛК визначала його придатним до військової служби.

За таких обставин у ТЦК були правові підстави для ухвалення наказу про призов.

Суд дійшов висновку, що відповідно до пункту 4 Порядку №560 територіальний центр комплектування мав право призвати позивача на військову службу під час мобілізації. Тому наказ від 8 липня 2026 року є правомірним і не підлягає скасуванню.

Щодо повторного направлення на базову загальновійськову підготовку суд також відхилив аргументи представника позивача.

Чоловік стверджував, що раніше проходив військову службу, перебував у запасі та мав військово-облікову спеціальність, а тому його направлення до навчального центру для повторної базової підготовки суперечило пункту 95 постанови Кабінету Міністрів України №560.

Суд зазначив, що ні Порядок №560, ні Закон України «Про військовий обов’язок і військову службу» не встановлюють заборони направляти осіб, раніше звільнених із військової служби, до певних військових частин.

Визначення військового підрозділу, частини та посади, на якій особа має проходити службу, належить до повноважень відповідних ТЦК та СП і командирів військових частин.

При цьому враховуються поточні мобілізаційні завдання Генерального штабу Збройних Сил України, військово-облікова спеціальність особи, її стан здоров’я, вік та інші обставини.

Отже, наведені позивачем аргументи щодо попереднього проходження військової служби не стали підставою для визнання наказу про призов протиправним.

Щодо вимоги про звільнення з військової служби та виключення зі списків особового складу суд звернув увагу на порядок реалізації такого права.

Відповідно до пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу» визначено підстави звільнення з військової служби за призовом під час мобілізації в умовах воєнного стану.

Крім того, пункт 233 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України №1153/2008, передбачає, що військовослужбовці, які бажають звільнитися зі служби, подають за підпорядкованістю рапорти разом із документами, що підтверджують відповідні підстави.

У рапорті, зокрема, зазначаються підстави звільнення, позиція військовослужбовця щодо бажання проходити службу у військовому резерві та ТЦК, до якого необхідно направити його особову справу.

Проте матеріали цієї справи не містили доказів того, що позивач звертався до командування військової частини з рапортом про звільнення з військової служби.

З огляду на це суд відмовив і в задоволенні вимоги про зобов’язання військової частини звільнити чоловіка зі служби та виключити його зі списків особового складу.

Підсумовуючи, суд зазначив,

що відповідно до статей 9, 77 та 90 Кодексу адміністративного судочинства України сторони повинні доводити обставини, на яких ґрунтуються їхні вимоги та заперечення, а суд оцінює докази за результатами їх всебічного, повного та об’єктивного дослідження.

За результатами розгляду справи суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення заявлених позовних вимог.

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 2 листопада 2026 року у справі №280/8271/26 у задоволенні позову про скасування постанови ВЛК, наказу про призов під час мобілізації та зобов’язання військової частини звільнити військовослужбовця зі служби відмовлено повністю.

Рішення може бути оскаржене до Третього апеляційного адміністративного суду протягом 30 днів із дня складення повного судового рішення.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/suduaта на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook, в Instagram та в Х, щоб бути в курсі найважливіших подій.

курс, Новина, Посад, суд, Червень

Читайте ще