Суспільство

Їли лободу й рік жили без хліба. Історія подружжя, яке понад чотири роки провело в окупованих Олешках

Юрій Маркевич, Мар’яна Сич«Ми вже й портулак їли. Трошки зерна залишилося. Із того я ложечку чи дві борошна брала – і млинці чи оладки були. Кажу: «Думай, жадібна я чи не жадібна, але тобі два млинці, мені два млинці. Це на ранок, це на обід, а це на вечір», – розповідає Ніна Кравченко.

Понад чотири з половиною роки вони разом із чоловіком Анатолієм прожили в окупованих Олешках на Херсонщині. Через російські обстріли подружжя втратило будинок, а через нестачу їжі Ніна схудла приблизно на 40 кілограмів. У жовтні завдяки волонтерам їм вдалося виїхати з міста, окремо від гуманітарної місії Щоб дістатися підконтрольної Україні території, вони за вісім днів подолали близько п’яти тисяч кілометрів.

Як подружжя виживало в окупації, вивезло нагороди доньки-паралімпійки та вперше після народження онука змогло потримати його на руках – розповідає проєкт Радіо Свобода «Ти як?».

Ніна та Анатолій Кравченки показують сімейні фотографії, які вдалося вивезти з Олешків. Львівська область, 7 листопада 2026 рокуНіна та Анатолій Кравченки – батьки заслуженої майстрині спорту України,

дворазової срібної призерки Паралімпійських ігор та почесної громадянки Олешків Вікторії Кравченко Саме в цьому місті на Херсонщині подружжя зустріло початок повномасштабного російського вторгнення. Діти виїхали, а Ніна з Анатолієм вирішили залишитися.

«Життя своє прожили тут, нажили (майно – ред.). Ми не думали виїжджати. І впродовж першого, другого, третього років син пропонував виїхати, друзі вивозили своїх батьків. Казав: «Залишайте все і виїжджайте». А я думала: ми будемо тут до кінця – і все».

«Хліба не було впродовж року»За словами Ніни, в окупованих Олешках не було електрики та інтернету. Щоб зв’язатися з дітьми й сказати їм хоча б декілька слів, жінці доводилося підніматися на горище.

Олешки, Херсонська область

Я була 94 кілограми. На що я зараз стала схожа?

Ніна Кравченко

Також, каже жінка, впродовж останнього року бракувало ліків, води та продуктів. І додає, що вона з чоловіком не наважувалася йти стежкою до Раденська по їжу, адже дорога була небезпечною через замінування. Тому намагалися виживати з того, що мали.

«Зима наближається, треба думати, де дровцята брати, як перезимувати. Ми вже й портулак їли, це не передати. І лободу почали сушити. Трошки зерна залишилося. Просіяли, промили, поперебирали, чоловік на кавомолці перекрутив. Із того я ложечку чи дві борошна брала – і млинці чи оладки були. Кажу: «Думай, жадібна я чи не жадібна, але тобі два млинці, мені два млинці. Це на ранок, це на обід, а це на вечір».

Анатолій у квартирі,

де нині живе подружжя. Львівська область, 7 листопада 2026 рокуПодружжя розповідає, що в місті працював стихійний ринок, де можна було придбати овочі, однак ціни були надзвичайно високими. За словами Ніни, кілограм огірків чи помідорів коштував тисячу російських рублів (понад 500 українських гривень), а моркви – дві тисячі.

«Куплю морквинку і не знаю, скільки разів її використовую. Відріжу трошечки – і в супчик, декілька квадратиків. Перчик куплю так само – декілька смужечок, щоб хоч щось зелене плавало. А хліба взагалі не було впродовж року. Я була 94 кілограми. На що я зараз стала схожа? На скільки кілограмів схудла?»

Світлини Ніни із сімейного альбому, який подружжю вдалося вивезти з окупації. Львівська область, 7 листопада 2026 року«Ми залишилися ні з чим»Ніна згадує, що через постійні обстріли майже не спала. Якщо за ніч вдавалося поспати хоча б годину-дві, це вже було добре.

Викопала яму та закопала чоловіка на городі. В морзі по два-три місяці лежали тіла, їх не вивозили

Ніна Кравченко

«Це був як Чумацький Шлях. Вони (дрони – ред.) над нашим будинком туди-сюди. Йдеш вулицею, а він п’ять хвилин над тобою висить. Ми молимося, хрестимося. Чи ми вже прощаємося з життям, чи далі підемо?

Знайомий чоловіка вийшов на вулицю – дрон йому голову відірвав. А що жінка? Викопала яму та закопала його на городі. Тому що в морзі по два-три місяці лежали тіла, їх не вивозили. Усе заблоковане, ми як у полоні. Усе заміноване – ні туди, ні сюди».

Подружжя розповідає, що після підриву

лобода, Свобода, Зелень

Читайте ще