На Форумі видавців у Львові на стенді видавництва «ПАІС» можна буде придбати книжку «Скоропадський, Маннергейм, Врангель: кавалеристи-державники» відомого журналіста «Радіо Свобода» Дмитра Шурхала.
Крім того, на Форумі буде можливість поспілкуватися з самим автором.
Книжка видана до 140-річчя від дня народження Павла Скоропадського та 95-річчя його недовгого перебування при владі.
Гетьман Павло Скоропадський – одна з найсуперечливіших постатей в історії визвольних змагань 1917–1922 рр. З одного боку – беззаперечні успіхи в тому, що тепер називають «розбудовою держави». З іншого – очолювана ним Українська держава (29 квітня – 14 грудня 1918 року) не подобалася саме українським патріотам. Скоропадський і «щирі українці», як він сам їх саркастично називав, ніяк не могли порозумітися, хоч їх до цього змушували і зовнішні, і внутрішні обставини. Але взаємна антипатія була сильнішою. Опоненти Скоропадського під гаслом захисту Української республіки були ладні домовлятися з більшовиками, аби лише позбутися гетьмана. Утім, і сам Павло Петрович схилявся до пошуку порозуміння з відвертими ворогами не лише української державності,
а й взагалі українства, щоб тільки не мати справи із «щирими українцями».
Зрозуміти цей феномен спробував Дмитро Шурхало у книжці «Скоропадський, Маннергейм, Врангель: кавалеристи-державники».
Суперечливу постать гетьмана Павла Скоропадського він порівнює не з тогочасними українськими політиками, а з товаришами по службі: Карлом Густавом Маннергеймом та Петром Врангелем. Усі троє були вихідцями з імперського дворянства і служили в найбільш привілейованих лейб-гвардійських полках російської імператорської армії: кавалергардському та кінногвардійському. Власне, Скоропадський починав кавалергардом, а на початку Першої світової війни командував кінногвардійцями. Всі троє належали до імператорського почту, маючи звання флігель-ад’ютантів, а згодом генералів Свити Його Величності. До лютого 1917-го вони подібним чином вибудовували свою військово-придворну кар’єру. А після розвалу Російської імперії – почали на її уламках створювати власні державні проекти.
Та навіть опинившись у різних умовах (хоча, водночас, в дечому і схожих, бо кожен будував на уламках імперії свою державу),
часто вони подібно реагували на виклики, у них виникали проблеми з одними і тими самими людьми і навіть ставалися просто-таки містичні збіги обставин.
Поталанило лише Манергеймові, який став одним із батьків-засновників Фінляндії.
Радянські дослідники наголошували на класовому походженні Скоропадського – зв’язках із поміщиками та великим капіталом. Потім «національно свідомі» автори стверджували, що у царському генералі спрацював національний інстинкт. Зараз модно привертати увагу на приналежність Скоропадського до масонства… У книжці Шурхала йдеться про те, що лейб-гвардії кавалерійська складова відіграла не меншу, а, може, й більшу роль у державотворчому експерименті останнього гетьмана, ніж інші чинники.
Ця книжка є їх порівняльним життєписом і спробою пояснити – чому один генерал-кавалерист зміг зробити те, чого не змогли двоє інших.
