Суспільство

Чи можна знайти любов он-лайн?

9 жов•Любов +

Я мислю по-старому, і тому завжди вважала читання чужих щоденників справою неприпустимою. «Щоденник» - для мене поняття виключно приватне, інтимне. Навіть після смерті знаменитостей їх щоденники розголошувалися тільки за згодою спадкоємців і родичів; і то - не цілком, а тільки фрагменти.

Все змінилося з винаходом інтернету; особисті щоденники в Мережі є у всіх, і лічені одиниці обмежують коло читачів своїх одкровень. Що б ти не шукала в інтернеті - фасон нової сукні, листівку до дня народження подруги, рецепт торта або салату - тебе неодмінно в першу чергу обов'язком «занесе» у чийсь щоденник.

Ось так сталося і зі мною; зараз вже не згадаю точно, що саме мене цікавило, але на екрані монітора переді мною відкрилася зовсім дивна сторінка чужого щоденника, чужого життя, чужої любові. Я читала, забувши про свої забобони, і не могла відірватися. Гортаючи цей щоденник, я знову і знову дивувалася тому, який незбагненний світ наших емоцій, і яку владу почуття мають над розумом...

Чужий щоденник розкрив переді мною історію одного роману; точніше - віртуальної любові,

що спалахнула між двома досить дорослими людьми. Я завжди вважала, що віртуальна любов - це флірт між підлітками в чаті, «чмоки», «смайлики», блискучі картинки та інші дурниці. Але герої цього роману вже давно вийшли з підліткового віку, і те, що відбувалося між ними, не було схоже ні на жарт, ні на флірт.

Вона - автор щоденника - була вільна. Він - герой її роману - одружений. Банальний початок - скажеш ти, і я погоджуся. Але така ситуація здається банальною тільки для тих, хто не переживав щось подібне, хто не висів, точно на кривавій ниточці, в одній з вершин подібного трикутника, страждаючи від приреченості, не знаходячи виходу, не бачачи майбутнього.

Вони познайомилися в Мережі і ніколи не зустрічалися в реальному житті. Вони жили в різних країнах і навіть на різних континентах. Все, що було між ними - це листи і короткі, уривками, розмови в «скайпі». Вона ревнувала його з гірким розпачем, і кожний запис у щоденнику розповідав про чергове «віртуальне» побачення. Зізнання в любові чергувалися з докорами в мовчанні. Не знаходячи на пошті довгоочікуваного листа,

вона сходила з розуму від болю.

Від сторінки до сторінки гіркоти і сліз у щоденнику ставало все більше. Настало неминуче: її коханий замовк, перестав відповідати, видалив контакти з «скайпу». Вона просила всіх, хто читав її щоденник, допомогти. Питала, чи немає знайомих у місті, де жив її «віртуальний обранець». Просила знайти його по тим скупим даними, які були їй відомі.

Відповіддю їй було тільки мовчання. І це не дивно - і мені, і будь-якому з читачів щоденника було ясно - «віртуальний роман» підійшов до свого логічного кінця. Ревнощі і наполегливість героїні роману почали доставляти його герою цілком реальні незручності і неприємності. Зваживши всі «за» і «проти», він без зусиль перервав обридлі відносини і відправився на пошуки більш поступливої «віртуальної подруги».

Безкарність. Безвідповідальність. Повна відсутність зобов'язань. Любовна інтрижка, яку можна перервати в будь-який момент одним «кліком» комп'ютерної «мишки» - це чи не мрія будь-якого «Дон Жуана»? У віртуальному світі можна все. Все, чого боїшся, на що не наважуєшся в реальності, тут так просто,

так доступно!

Але ця простота оманлива. Це заміна, сурогат реальних почуттів. Не знаходячи виходу своїм емоціям в «справжніх» відносинах, ми кидаємося стрімголов шукати його в Мережу. Або просто боїмося можливих наслідків, ховаємося за екраном монітора, як за чарівним щитом - тут тепло і затишно, і ніхто нас не знайде... Ах, невже все так приречено для віртуальної любові? - запитаєш ти. Не знаю. Є у мене ще одна історія на прикметі.

Історію цього віртуального роману мені повідала близька подруга, людина неймовірно товариський і енергійний. За родом своєї діяльності їй довелося побувати в багатьох країнах, і скрізь вона заводила широке коло знайомств і намагалася удосконалювати свої знання в мовах (я вже збилася з рахунку, скільки вона їх знає). Ось так вона і завела дружбу з одним іспанським грандом, моторошно родовитим і теж вельми товариською людиною.

Вони майже щодня розмовляли по «скайпу» і дуже подружилися. У кожній розмові цей благородний дон неодмінно згадував про свою Зірку, свою Любов з красивим і рідкісним навіть для Іспанії ім'ям; звали її Астра.

Він розповідав моїй подрузі про їхні зустрічі, бесіди, питав поради, коли плутався в таємницях горезвісної «жіночої логіки» і переставав розуміти свою кохану.

Все закінчилося раптово: в один сумний день моя подруга отримала траурну розсилку: сім'я благородного дона сповіщала всіх його друзів по листуванню, що їх родич раптово помер від інфаркту. Моя подруга була дуже засмучена, і порахувала своїм боргом знайти прекрасну Астру, щоб висловити їй свої співчуття.

Довго шукати не довелося: її гарне, рідкісне і незвичайне ім'я виявилося ніком в «скайпі». Як виявилося, покійний гранд і його кохана жодного разу не бачилися в «реалі» - він помер за місяць до їх передбачуваної зустрічі, яку вони планували останні півроку.

«Ти не уявляєш», - дивувалася моя подруга, - «я була в повній впевненості, що він мені описує їх зустрічі, а це були просто розмови в« скайпі »! Як же так? Значить, віртуальна любов реальна? » Ну а якби - запитаєш ти - вони зустрілися? Не розчарувалися? Чи не передумали? І чи не страх майбутньої зустрічі і можливого розчарування вбив бідного дона? Все може бути, рідна. Як стверджував мій улюблений поет у своєму широко відомому прозовому творі - дар любові, як і всякий інший дар. Це означає - він або є, або його немає. І якщо твоя душа здатна любити - вона неодмінно знайде об'єкт, будь він реальний чи віртуальний. А те, що віртуальні романи частіше заходять в глухий кут - це факт, з яким не посперечаєшся. Адже тут, у Мережі, все так просто - набридло тобі базікати зі мною про дрібниці, і ти вимкнеш комп'ютер...

Читайте ще